Де зберігали кораблі вікінги?
Від данських фіордів до берегів Десни.
Кораблі були невіддільною частиною життя скандинавського суспільства доби вікінгів. Вони забезпечували торгівлю, подорожі, військові походи та зв'язки між віддаленими регіонами Європи. Завдяки археологічним знахідкам ми досить добре уявляємо їхню конструкцію, розміри та особливості використання. Натомість значно менше знаємо про те, де ці судна зберігали, ремонтували й готували до наступного плавання.
Відповіді на ці питання дають не лише залишки самих кораблів, а й археологічні дослідження давніх портів і спеціальних берегових споруд. Деякі з них збереглися на узбережжі Скандинавії. Подібні за призначенням об'єкти відомі й на території України, зокрема в археологічних комплексах Шестовиці та Виповзова на Десні.
Корабельні укриття на березі данського фіорду
На узбережжі затоки Гарре-Віг (Harre Vig), що належить до системи Лім-фіорду на півночі Данії, археологи дослідили залишки двох незвичайних споруд. Сьогодні вони мають вигляд видовжених земляних валів, які утворюють своєрідну підкову, відкриту в напрямку води.
У скандинавській археології подібні об'єкти відомі як наусти (давньоскандинавське naust) — споруди, призначені для зберігання човнів і кораблів. Їх споруджували безпосередньо біля берегової лінії, щоб судно можна було витягнути з води й розмістити між захисними стінами.
Краще збережений науст у Гарре-Віг мав зовнішню довжину близько 27,5 м, а його внутрішній простір становив приблизно 24 × 6 м. Стіни були зведені із землі та дерну. За реконструкцією дослідників, їхня первісна висота могла сягати 1–1,5 м.
Цікаво, що археологи не виявили переконливих слідів постійного даху. Тому залишається відкритим питання, чи мали ці споруди повноцінне перекриття. Можливо, земляні стіни захищали кораблі передусім від вітру, а за необхідності використовували тимчасові накриття.
Перші археологічні дослідження Гарре-Віг провів 1958 року співробітник Національного музею Данії Торкільд Рамскоу (Thorkild Ramskou). Тоді в одній зі споруд заклали кілька траншей, але знахідок виявилося небагато. Серед них був залізний корабельний цвях, однак надійно датувати об'єкт не вдалося.
Лише 2000 року археологи Ян Білль (Jan Bill) та Олівер Грімм (Oliver Grimm) повернулися до дослідження цих споруд. Вони уточнили конструкцію земляних валів і виявили в одній зі стін залишки давнього вогнища. Радіовуглецеве датування деревного вугілля дало результати, що вказували переважно на 1020–1040 роки, хоча дослідники допускали й дещо пізнішу дату. Отже, укриття могли використовуватися в XI столітті, наприкінці доби вікінгів.
Чи могли тут зберігати військові кораблі?
Розміри споруд дозволили дослідникам припустити, що в Гарре-Віг могли зберігатися не звичайні рибальські човни, а досить великі військові судна.
За реконструкцією археологів, у краще збереженому наусті міг розміститися довгий корабель завдовжки близько 24 м. Таке судно могло мати 18–20 пар весел та екіпаж із 40–50 осіб. Якщо друга споруда мала аналогічне призначення, обидва укриття могли забезпечувати стоянку кораблів із сукупними екіпажами до сотні людей.
Проте це лише одна з можливих інтерпретацій. Самих кораблів усередині наустів не виявлено. Їхнє військове призначення реконструюють насамперед за розмірами, пропорціями та порівнянням з іншими скандинавськими пам'ятками.
Наусти особливо добре відомі в Норвегії, де археологи зареєстрували сотні подібних споруд різного часу. Частина з них мала значні розміри й могла використовуватися для утримання великих суден.
У середньовічному норвезькому законодавстві згадується система leiðangr — військово-морська повинність, за якої територіальні громади мали забезпечувати спорядження та утримання кораблів. Законодавчі приписи передбачали зберігання таких суден у спеціальних укриттях.
Ці відомості дозволяють припускати, що корабельні споруди могли бути частиною організованої військової інфраструктури. Водночас безпосередньо переносити норвезькі правові норми на Данію XI століття було б передчасно.
Від данських фіордів до берегів Десни
Проблема зберігання та обслуговування кораблів становить інтерес і для дослідження ранньосередньовічної Русі. Адже річкові шляхи відігравали важливу роль у військових походах, торгівлі та пересуванні людей. Особливе місце серед них посідали Дніпро та його притоки, які пов'язували Балтійський регіон із Причорномор'ям.
Одним із найвідоміших археологічних комплексів, пов'язаних із тогочасним судноплавством, є Шестовиця поблизу Чернігова.
У X — на початку XI століття тут існував значний військовий і торговельно-ремісничий осередок. Його складовою була портова зона в заплаві Десни, де археологи дослідили залишки берегових дерев'яних конструкцій і виявили знахідки, пов'язані із судноплавством.
Зокрема, у Шестовиці знайдено залізні корабельні заклепки, характерні для суден із клінкерною обшивкою, за якої дошки корпусу частково перекривали одна одну. Така конструкція була поширена у скандинавському кораблебудуванні.
Дослідники також припускають існування тут місць будівництва або ремонту суден. Шестовицький комплекс, розташований поблизу важливого водного шляху, міг забезпечувати не лише прибуття та відправлення кораблів, а й їхнє обслуговування.
Водночас археологічні матеріали Шестовиці не дають підстав беззастережно ототожнювати досліджені портові конструкції зі скандинавськими наустами. Ідеться насамперед про різні елементи берегової інфраструктури, пов'язані з використанням суден.
Човнові стоянки у Виповзові
Ще цікавіші для порівняння матеріали отримано під час досліджень Виповзівського археологічного комплексу на Десні, неподалік Чернігова.
Наприкінці IX–X століть тут існувало укріплене поселення, яке археологи розглядають як військовий і торговельно-ремісничий центр Нижнього Подесення. Важливою частиною комплексу була портова зона, розташована біля підніжжя городища.
Під час досліджень 2013–2017 років експедиція під керівництвом В'ячеслава Скорохода виявила систему видовжених канав, орієнтованих у напрямку давнього річкового русла.
Їхня довжина становила приблизно 4,5–5,25 м. У процесі використання ці конструкції неодноразово перебудовували. Поряд також зафіксовано залишки дерев'яних споруд, зокрема можливого навісу. На думку В'ячеслава Скорохода, канави використовували для витягування човнів із води на берег. Тут судна могли залишати на стоянку, ремонтувати та, ймовірно, зберігати в період, коли навігація припинялася.
Таким чином, у Виповзові археологам вдалося виявити не просто сліди присутності човнів, а спеціально облаштовану частину берега, пристосовану для їхнього обслуговування.
Звісно, ці конструкції суттєво відрізнялися від великих земляних укриттів Гарре-Віг. Виповзівські канави були значно меншими й не мали таких масивних захисних стін. Проте їхня інтерпретація дозволяє говорити про певну функціональну подібність: в обох випадках берег облаштовували так, щоб судна можна було витягнути з води та утримувати на суші.
Кораблі та організація ранньосередньовічних центрів
Порівняння данських наустів із матеріалами Шестовиці та Виповзова порушує ширше питання про місце судноплавства в організації ранньосередньовічних поселень.
У Скандинавії великі корабельні укриття іноді пов'язують із місцевими осередками влади та системою військово-морських повинностей. У Подесенні портові зони досліджено поблизу укріплених поселень, які виконували військові, торговельні та ремісничі функції.
Сама наявність місць для стоянки, витягування й ремонту суден вказує на певну організацію використання берегового простору. Такі ділянки потребували відповідного розташування, облаштування та підтримання в придатному стані.
Проте подібність функцій ще не означає однакової суспільної організації. Наразі немає достатніх підстав пов'язувати портові споруди Шестовиці чи Виповзова з системою військово-морської повинності, аналогічною скандинавському leiðangr. Так само не можна стверджувати, що всі ці конструкції використовували саме для військових кораблів.
Водночас вони засвідчують важливу обставину: судноплавство потребувало не лише кораблів та екіпажів, а й відповідної берегової інфраструктури. Її залишки, на відміну від самих суден, часто зберігаються у вигляді малопомітних земляних чи дерев'яних конструкцій.
Саме такі знахідки дозволяють побачити менш відомий бік середньовічного мореплавства — повсякденну роботу, пов'язану з утриманням, ремонтом та підготовкою суден до наступних подорожей й військових походів.