Державне утворення «Ізраїль» готується атакувати Сирію всупереч позиції США?
Посилення Анкари перетворює Сирію на арену «ізраїльсько-турецького» протистояння.
15 серпня 2026 року «ізраїльський» телеканал Channel 13 оприлюднив заяву «ізраїльського» журналіста палестинського походження Сулеймана Масваде.
Цей виступ став одним із найпряміших публічних підтверджень намірів Тель-Авіва, який розглядає посилення впливу Туреччини в постасадівській Сирії як стратегічну загрозу.
Сулейман Масваде стверджує, що «Ізраїль» готовий до воєнної агресії заради її нейтралізації, попри те, що Вашингтон не дозволяє Тель-Авіву нападати на Сирію.
Суть зізнань
Масваде прямо заявив:
«Останніми тижнями «Ізраїль» прямо говорить Вашингтону:«Ми хочемо атакувати Сирію». Дозволу поки немає, але ми продовжуємо намагатися його отримати. Ердоган дедалі сильніше закріплюється в Сирії.
Там потрібно зламати турецький вплив. Ердоган хоче взяти під контроль аеропорти та логістичні склади — і робить це вже за згодою сирійського президента. Тобто цього разу він діє не всупереч волі Дамаска, як раніше».
Ключові причини відмови Вашингтона, за словами журналіста:
- Особисті відносини Дональда Трампа з Реджепом Тайїпом Ердоганом. Трамп відкрито називає турецького лідера одним зі своїх найближчих друзів на Близькому Сході.
- Новий оборонний пакт Туреччина — Саудівська Аравія — Пакистан («Мекканський альянс»). Якщо «Ізраїль» завдасть удару по турецьких інтересах у Сирії, постає питання: як відреагують партнери Анкари?
Водночас Масваде говорив і про Газу: «Ізраїль» продовжує зберігати контроль та розглядає план залучення Мухаммада Дахлана — палестинського діяча, який живе в ОАЕ та має давні зв’язки з «ізраїльськими» спецслужбами, — до управління «гуманітарною зоною» в Рафаху.
Контекст: чому «Ізраїль» нервує
Після падіння режиму Башара Асада наприкінці 2024 року Туреччина стала головним зовнішнім архітектором нової сирійської реальності. Анкара:
- допомагає перебудовувати сирійську армію та силові структури;
- просуває економічну інтеграцію і транспортні коридори;
- поступово розширює свою військову та логістичну присутність уже за згодою Дамаска;
- домоглася інституціоналізації відносин через Вищу координаційну раду.
Для «Ізраїлю» це означає появу на його північному фланзі не слабкого й роздробленого простору, а відносно консолідованої держави, безпека та військова сфера якої дедалі тісніше пов’язані з Туреччиною — країною, що виступає проти експансіонізму «Ізраїлю» та має одну з найсильніших армій регіону.
Тель-Авів узяв на озброєння тактику цілеспрямованих ударів і каральних нальотів на територію Сирії, намагаючись обмежити турецьку військову присутність — особливо в центральній частині країни та на узбережжі, — а також закріпити постійну окупацію півдня Сирії.
За часів Асада «Ізраїль» міг відносно вільно завдавати ударів, координуючи свої дії з Вашингтоном. Після повалення сирійського лідера США дозволили «Ізраїлю» бомбардувати військові об’єкти Сирії, щоб «вони не дісталися терористам».
Нині ситуація змінилася: турецька присутність легітимізована новим урядом Ахмада аш-Шараа, а Трамп не хоче конфлікту між двома своїми важливими партнерами.
Геополітичний зсув
Заяви Масваде відображають реальну динаміку останніх місяців:
- відносини Трампа та воєнного злочинця Нетаньягу помітно охололи на тлі розбіжностей щодо Гази, Лівану та сирійського питання;
- Туреччина успішно перетворює свою військову й дипломатичну присутність у Сирії на довгостроковий вплив;
- «Мекканський оборонний пакт» між Туреччиною, Саудівською Аравією та Пакистаном створює додатковий стримувальний чинник. Навіть якщо він не передбачає автоматичної військової відповіді, сам факт його існування змінює розрахунки Тель-Авіва.
Вашингтон явно обрав курс на врегулювання суперечностей між «Ізраїлем» і Туреччиною, а не на автоматичну підтримку будь-яких «ізраїльських» дій у Сирії. Це вже не та свобода дій, яку Тель-Авів мав у 2024-му — на початку 2025 року.
Ризики та наслідки
Якщо заяви журналіста відповідають дійсності, то:
- «Ізраїль» очікує слушного моменту для масштабного нападу на Сирію та знищення турецьких активів;
- опосередковано підтверджується теза про те, що стратегія Туреччини «будувати державу разом із Дамаском» працює та користується політичною підтримкою США;
- Сирія стає ареною не лише «ізраїльсько-іранського», а й «ізраїльсько-турецького» протистояння, у якому вирішальну роль відіграє позиція Білого дому.
У короткостроковій перспективі ймовірність великого «ізраїльського» удару по турецьких активах невисока. У середньостроковій перспективі все залежить від того, наскільки далеко Анкара зайде у військовому закріпленні в Сирії — розміщенні баз, систем ППО та авіації, — як довго Трамп буде готовий стримувати воєнного злочинця Нетаньягу та чи буде Тель-Авів упевнений у підтримці США в разі масштабного нападу на Сирію.
Вашингтон, принаймні поки що, не готовий надати «Ізраїлю» карт-бланш на руйнування турецького проєкту в Сирії. Однак, судячи із заяв журналіста, Тель-Авів активно готується саме до такого сценарію. На думку багатьох експертів, він може стати самогубним для «Ізраїлю», якщо США залишаться осторонь.
