Детройтський кейс. Частина четверта
Економісти кажуть, що біда Детройта йде корінням у…самовпевненість – мариво власної унікальності та успішності.
В місті було введено керуючого. Детройт намагаються рятувати. Як відповіла би нормальна громада? Прийшла б на допомогу. Уся. В Детройті ж знайшлися (!) противники надзвичайних фінансових заходів. Вони протестують! Вони підняли на прапор (увага!) боротьбу за права людини, права етнічних меншин (цікаво, це хто? якщо 80+% це афроамериканці, хто там етнічна меншина, невже білі?) і демократію.
Члени міської ради наполягали тоді (2014), що вони висловлюють волю (!) виборців, які воліли б вирішувати проблеми самостійно! Один із членів ради, Джоен Уотсон стала загально відома в США, публічно вимагаючи від… Барака Обами, скерувати федеральні кошти на викуп міських боргів. Аргументи:
«…наші мешканці надали абсолютну підтримку цьому президенту на виборах, він зобов’язаний відповісти взаємністю і проявити себе в ролі лідера».
Білий дім на цей зойк халявника не відповів.
Інші представники «боротьбі за рівність» закликали до масової непокори. Вишенька в тортик - за права робітничого класу Детройта вступився… (тадам!) троцькістський міжнародний комітет Четвертого інтернаціоналу: «…це рішення (зовнішнє керування справами міста) ухвалено з метою використовувати Детройт, як полігон для обкатки вкрай непопулярних заходів, що схожі із тими, що реалізовані на Кіпрі, в Греції та інших країнах Європи. Весь політичний істеблішмент міста – і демократи, і республіканці – втягнуті у змову проти робітників».
Демократично обрані політики і профспілки (!) вимагали від автомобільної промисловості забезпечити високий рівень життя мас і… довели її до банкрутства.
Тобто не лише «криза моторів» через нафтові проблеми, а й бажання місцевих влад Детройта ВСУПЕРЕЧ кризи автовиробників тримати високі рівні зарплат.
Економіст, співробітник Гуверівського інституту Михайло Бернштам наводив три ключові (на його думку) фактори: роботодавцю в Детройті година працівника автомобільного заводу коштує 71 долар, у південних штатах працівник такого ж автозаводу коштує 53 долари в годину. Середня вартість години праці по країні – 31 долар. (про який рік ці дані, не знайшов).
Відтак, саме задорогі робочі руки Детройту і стали причиною його занепаду. Відтік населення і падіння якості життя підірвали неодноразові спроби реанімувати місто.
Станом на 2013 рік в місті залишився лише один автомобільний завод і жодних інших великих працедавців, окрім… муніципалітету.
Згасання Детройту виглядає ілюстрацією парадоксального спостереження, котре приписують шотландському економісту кінця 18 століття, Олександру Тайтлеру:
«Демократія не може існувати як постійна форма правління. Вона існує доти, допоки більшість не виявить, що вона шляхом голосування може винагородити себе за рахунок громадської скарбниці (бюджету). Як наслідок більшість завжди голосує за кандидата, який обіцяє більше за інших і це приводить до краху демократії, позаяк через розстратну фінансову політику завжди лежить шлях до диктатури, а потім – монархії».
І, схоже, ці слова можуть бути не лише про Детройт, якому, звісно, хочеться побажати знову стати «Парижем Заходу». Справжнім Парижем, а не... але це вже інша історія.
