Страчена королева
Чому те, що ми вчили про неї у школі, було міфом.
Королеву Франції Марію-Антуанетту вважали пустоголовою розпусницею, змовницею й марнотраткою. Її публічно стратили на гільйотині. Але тепер велика виставка у лондонському музеї спростовує деякі міфи про неї.
Про це пише BBC.
«Усі погляди будуть прикуті до тебе», — попереджала імператриця Австрії Марія Терезія свою 14-річну дочку, ерцгерцогиню Марію Антонію. Це було у квітні 1770 року, і вона готувалася вийти заміж за майбутнього короля Франції Людовика XVI у Версальському палаці.
Однак пильна увага, якої зазнала Марія-Антуанетта, як пізніше стали називати ерцгерцогиню, виявилася набагато жорстокішою, ніж очікувалося. Її ганьбили та зневажали, стверджуючи, що непомірна розкіш, якою вона себе оточила, довела країну до банкрутства. Ці звинувачення зрештою призвели до Французької революції та шокуючого видовища — публічної страти королеви на гільйотині.
Інтерес до Марії-Антуанетти ніколи не згасав, але її історію все частіше ставлять під сумнів. Чи заслуговувала вона на зневагу, чи була мученицею, яка застрягла між внутрішніми конфліктами й яку знищила брехня?
Відзначаючи 270-ту річницю з дня народження цієї неординарної постаті, виставка оспівує її почуття стилю та досліджує деякі міфи, пов’язані з нею.
Одним із таких міфів є її слова, що стали крилатими: «нехай їдять тістечка», які вона начебто вимовила у відповідь на скарги про сильний дефіцит хліба в країні. Насправді цей вислів походить із книги Руссо «Сповіді», яку він написав у 1765 році, коли Марії-Антуанетті було всього 10 років і вона жила в Австрії.
Ще одним прикладом домислів стала так звана «справа з діамантовим намистом» (1785–1786), коли прикрасу з понад 600 діамантів начебто замовили від імені королеви. Це закріпило за нею репутацію марнотратності, попри її виправдання на суді. Репліка цього намиста разом із намистом Сазерлендів, яке, за повідомленнями, містить камені з оригіналу, представлена на виставці.
Інші експонати свідчать про її спадщину законодавиці моди: наприклад, розкішні меблі у стилі французького відродження (1800–1890), що наслідували елементи її стилю, а також рожеві мереживні туфлі з оскароносного фільму Софії Копполи «Марія-Антуанетта» (2006 року), створені Маноло Бланіком. У передмові до каталогу дизайнер зізнається, що й досі «захоплений усім, що пов’язане з нею».
Розкішний спосіб життя молодої королеви, безперечно, був сіллю на ранах голодуючої бідноти. Пов’язана шлюбними узами з дурнуватим і нудним чоловіком, який більше цікавився полюванням, ніж нею, вона знаходила розваги в пишних вечірках, азартних іграх та моді.
Однак прізвисько «Мадам Дефіцит» було невиправданим.
Вона витрачала менше, ніж брати короля, і була лише однією з низки марнотратних французьких монархів. Але оскільки вона була іноземкою, її зробили зручним цапом-відбувайлом за те, як французький уряд розпоряджався коштами.
«Саме витрати на війни насправді розорили Францію, а не ті гроші, які витрачала Марія-Антуанетта, — розповідає Грант BBC. — Її бюджет на гардероб сьогодні еквівалентний приблизно 1 мільйону доларів, але Франція витратила 11,25 мільярда доларів лише на американську війну за незалежність». Навіть скорочення витрат створило їй нових ворогів. «Коли вона припинила носити шовк, шовкова промисловість обурилася, вважаючи це загрозою своєму існуванню», — каже Грант.
Коли в 1783 році Марія-Антуанетта спробувала створити для себе інший образ — більш простий і сільський, їй не дозволили це зробити. «Від неї очікували королівської видовищності, — пояснює далі Грант. — Саме так монархія підтримує свою владу».
Марія-Антуанетта щороку переглядала свій гардероб, роздаючи сукні своїм слугам. Вона також усиновила кількох дітей, зокрема Жана Амілкара, родом із Сенегалу, якого вона звільнила з рабства.
Вона також «відхиляла ідеї дорогих подарунків від свого чоловіка» та «щедро жертвувала на благодійність», розповідає BBC письменниця Мелані Берроуз, яка багато досліджувала цей історичний період. Берроуз стверджує, що вона була далеко не «порожньоголовою ідіоткою, якою її часто зображують», а «доброзичливою, щедрою та добросердечною».
Марію-Антуанетту представили французькому двору як символ примирення після років ворожнечі з Австрією. Але її підозрювали — і часом не безпідставно — у тому, що вона передавала військові таємниці Австрії. Її вважали байдужою до французького народу, а зневажливе прізвисько «L'Autri-chienne» (гра слів французькою, що поєднує «австрійка» й «сучка») стало прикладом тієї недовіри, яка підігрівала суспільні настрої.
На відміну від короля, королева не мала офіційної влади й мала залишатися на задньому плані. Але Марію-Антуанетту вважали надто помітною, надто жвавою та надто охочою використовувати свою чарівність для втручання в політичні справи, таємного лобіювання міністрів та протистояння конституційним реформам, яких вимагала країна.
Незмінне захоплення найсуперечливішою королевою Європи також пов’язане з її трагічною історією. Наречена-дитина з королівської династії, яка стала жертвою обставин і зрештою опинилася в білій сорочці з коротко підстриженим волоссям на повозці, що везла її на смерть.
Для революціонерів вона стала символом усього, що Франція мала змінити, а її страта в 1793 році мала очистити країну від найгіршого, що сталося за часів Старого ладу.
Незалежно від того, чи була смерть Марії-Антуанетти виправданою, вона не змогла придушити її впливу.
Навіть після смерті вона продовжувала диктувати моду — тепер на короткі стрижки та криваво-червоні чокери, що нагадували слід від гільйотини.
Її ненавиділи ті, хто вірив історіям про неї, але нею також захоплювалися.
«Для мене ця виставка — ще одна здійснена мрія, — прокоментував Бланік у нещодавньому інтерв’ю. — Це повторне виправдання Марії-Антуанетти».
