Детройтський кейс. Частина третя

«Наступником афроамериканця демократа Янга став чорний демократ Денніс Арчер. Наступником Денніса Арчера – ще один темношкірий демократ Кваме Кіллпатрік. Він довів стиль правління а-ля Роберт Мугабе, притаманний його попередникам, до досконалості.

Він (а от тут читати уважно і кілька разів) … розсадив на посади (!) друзів і родичів, літав на відпочинок коштом Kilpatrik Civil Fund, створеного, щоб «improve the city of Detroit through voter  education? Economic empowerment and crime prevention»!

Наголос: ще раз – благодійний фонд створений, щоб «покращити місто Детройт через навчання виборців, розширення економічних можливостей та запобігання злочинності» фінансував персональні забаганки пана мера!.

Кілпатрік віддавав міські контракти компаніям, які винаймали в  якості субпідрядника фірму, ЄДИНИМ (!) власником і працівником котрої була… дружина мера – Карліта.

Незабаром після обрання міським головою Кілпатрік влаштував в офіційній резиденції мера вечірку зі стриптизерками. В розпал гулянки прийшла дружина мера і побила одну із "дам за викликом" так, що жінку довелось шпиталізувати. Коли інцидент став предметом розслідування, стриптизерку застрелити із поліцейського (!) Глока.

Під час  візитів до Нью-Йорку Кілпатрік «відривався» так, що місцева поліція відмовлялася його супроводжувати: «…вибачте, ми не можемо гарантувати його безпеку».

Гульбаном справи не обмежувалися: Кілпатріка викрили у зв’язку із його начальницею штабу Христиною Бітті, про що вони обидва сказали неправду під присягою, а коли до звитяжного мера і  його пасії прийшли із повісткою до суду, він вдарив одного з детективів зі словами: «..як чорна жінка може їхати в одній машині із людиною на прізвище White?» (що там щодо расизму? Виявляється він може бути і чорним?).

Ці факти не були таємницею, про них було відомо. Але усі  ці подробиці мало хвилювали виборців Детройту – в 2005 році вони проголосували за Кілпатріка знову.

Виборці обурюються корупцією, коли влада краде їхні податки. А коли виборець податків не платить, то вечірки із повіями – навіть, якщо потім повію вбивають з поліцейського пістолета – проходять повз увагу виборця. Вони прощають все, що не загрожують їхньому гаманцеві.

Тож справа була не лише в самому Кілпатріку чи його попередниках. Справа була саме у людях - виборцях і... профспілках. Коли місцевий філантроп Роберт Томпсон пообіцяв 200 мільйонів на створення «чартерних» шкіл (щось середнє між державними і приватними), Детройтська профспілка вчителів обурилася так, що Томпсон відкликав свою пропозицію. Нездари захистили свої робочі місця, де вони надавали неякісні і неконкурентні послуги.

Ще раз – профспілка «вчителів», які видають на гора результат в «7% школярів вміють швидко читати, угробила шанс ПРИВАТНИМ коштом покращити стан освіти в місті.

Якість освіти падала, а злочинність – зростала. 70% вбивств в місті була пов’язана із наркотиками. Міський голова Кілпатрік між вечірками і дерибаном міських грошей на потрібних підрядників регулярно «піднімає імідж міста» - влаштовує фестивалі, Формулу-1 і Суперкубки. Тим часом через падіння бізнес-середовища, податкових зборів, інфраструктура міста занепадала. Тільки «тимчасові керманичі» тим такими питаннями не переймалися – на їх вік вистачало.

Банкрутство Детройта, це банкрутство «шариковського» світогляду і політики: з 18 мільярдів доларів міського боргу половина – борги за (!) гарантовані спеціальні (!) пенсії надлишковій кількості муніципальних службовців (в США до їх переліку входять не лише «бюрократи», а  й пожежники, прибиральники, водії муніципальних автобусів, працівники зеленого господарства тощо).

Зрозуміло, що виїжджали з Детройта не тільки білі, а й ті чорні, які хотіли працювати. А таких дуже багато, ясна річ. Страшно те, що того виборця, який залишався, ніякі раціональні міркування не зупиняли.

В психології є класичний тест на інфантильність мислення, коли дитині пропонують одну шоколадку зараз або кілька через годину. І ось дитина незмінно обирає одну, але тепер. Громадяни Детройта весь час голосували за шоколадку відразу. При цьому вражаючим чином вони голосували за людей, які, загалом, навіть у демократичній Америці поводилися, скажімо так, настільки близько до диктаторів третього світу, наскільки це взагалі можливо у демократичній Америці.» (с)

А винні в їхніх усіх бідах… правильно – «бариги», тобто будь-хто, хто здатен працювати і заробляти самостійно.

Можна було б закинути текстові, що він упереджений до чорношкірих американців. Але статистика штука вперта – 40 років Детройтом керували афроамериканські мери, афроамериканська громада зростала, біла – зменшувалась, весь цей  час громада обирала мерів від демократичної партії й ані громаду, ані партію не бентежив стан справ.

При цьому кількість містян станом на 2020 рік (цифри з вікі) – 639 111 осіб. Білий мер став до керма містом лише як настав дефолтний стан.

Тут були коментарі, що не так вже й погано і всього лиш криза американського автопрому (тобто натяк, що в усьому винні великі капіталісти, а не простий нарід). Тільки ніт – коли велике місто влазить в борги, але тринькає гроші на Суперкубки, Формули і пафосні розваги, замість розбудови комфортного для життя людей середовища…

...слухайте, в Детройті, де перший трамвай був ще конкою, він помер в 1956 році (перейшли на автобуси, які і зараз ходять кепсько) та лише в 2014 році відновили (!) трамвайну лінію! Винниця, котра вдвічі менше за населенням сучасного Детройта, має трамвайну мережу в 44 кілометри. «Париж Заходу» … 5 кілометрів. При цьому більшу частину шляху вагон йде на акумуляторах – немає контактної мережі.

Хто в тому винен? Точно не гіганти автопрому, а міська громада, яка обирає собі погану, некомпетентну, крадійську владу.