Діалізна маржа для СБУ
Близько третини коштів, виділених на витратні матеріали для діалізу, осідають в офшорах завдяки «непрямим контрактам» під наглядом СБУ.
Українські дистриб’ютори витратних матеріалів для діалізної терапії роками працюють за так званими «непрямими контрактами». У результаті – препарати від закордонних виробників «заходять» в Україну по безпідставно завищених цінах. Маржа, яка залишається на іноземних рахунках, дозволяє закривати усі «видатки лояльності» і, за інформацією учасників ринку, йде у тому числі – на Службу безпеки України.
На 1 мільйон українців припадає близько 200 хворих на ниркову недостатність. Підтримка їхнього життя коштує дорого (орієнтовна вартість річного лікування одного пацієнта складає 365 тис. грн), і в Україні фінансується за рахунок державного та місцевих бюджетів. При цьому, уже десять років держава не покриває витрати на придбання діалізних апаратів та їх обслуговування – грошей вистачає лише на витратні матеріали. За різними оцінками мова йде про видатки на рівні 1,5-1,8 млрд грн щороку.
Якщо обладнання для гемодіалізу в Україні представлено виробниками п’яти фірм: «Gambro AB» (Швеція), «B. Braun Medical» (Німеччина), «Nipro Corporation» (Японія), «Fresenius Medical Care» (Німеччина), «Bellco S.P.A.» (Італія), то препарати для перитонеального діалізу глобально виробляють лише дві компанії – «Fresenius Medical Care» (Німеччина) та «Baxter» (США), при цьому остання контролює 80-85% світового ринку (детальніше про відмінність між двома основними методами діалізу , ПД та ГД, читайте у матеріалі «Контррозвідка і діалізні заробітки»).
Довгий час українські дистриб’ютори цих та інших виробників жили у мирі-злагоді: бакстерівці в основному порались на ринку перитонеального діалізу, фрезенівці – гемодіалізу. Усі працювали за схемою, побудованою на основі легалізованих в Україні «непрямих контрактів».
Суть цієї схеми у штучному завищенні вартості медпрепаратів ще до того, як вони перетнуть український кордон. Для формування зайвої маржі дистриб’ютор не укладає прямий договір з виробником, а закуповує товари у фірми-«прокладки», яка вже встигла додати маржу до ціни від виробника. Потім товар по вже завищеній ціні потрапляє в Україну і йому додають дозволену законом торгівельну націнку у вигляді 10% від митної вартості товару та 7% ПДВ. Тобто виглядає все законним, але насправді маржу з закордонної «прокладки» пиляють прямо в офшорах, що знову-таки дозволяє не світити всі доходи в Україні.
Для прикладу: чеська фірма замовляє товар у виробника за ціною 100 гривень, докидає до цієї ціни 30% (за нашою інформацією, саме таким є у більшості випадків відсоток переплати по препаратах для діалізної терапії) і перепродує його українському дистриб’ютору уже по 130 гривень, а той продає державі – по 153 грн. У цьому прикладі 14 грн – заробіток дистриб’ютора, 100 грн – виробника, тоді як акумульовані «прокладкою» 30 гривень виводять в офшор – цю суму ділять між зацікавленими.
На 10 мільйонах невиправдані витрати складуть 2 мільйони, на мільярді – 200 мільйонів. При річних видатках держави у розмірі 1,5-1,8 млрд грн – в офшор піде орієнтовно 294-353 млн грн. Це сума, за рахунок якої можна підтримувати життєздатність 805-967 хворих на ниркову недостатність людей протягом року.
Про те, що в СБУ зацікавлені у завищенні цін на препарати, свідчить співставлення кількох подій останніх років, а про сам факт завищення – аналіз динаміки цін на витратні матеріали для перитонеального діалізу. Однак, про все по черзі.
…На зламі 2013-2014 років в Україні стався Майдан. Один зі згаданих нами виробників препаратів для перитонеального діалізу, компанія «Baxter», відмовився вести бізнес «as usual», тобто, працювати через «непрямі контракти». Інструмент для формування звичної маржі зник.
Тому коли восени 2015 року МОЗ під керівництвом Олександра Квіташвілі прийняло рішення централізовано замовити витратні матеріали для діалізу, і замовлення на 193 млн гривень по перитонеальному діалізу отримав офіційний дистриб’ютор «Бакстера» фірма «Діавіта» – до фірми прийшла СБУ і запитала: «А де тут ми?».
Представник компанії у інтерв’ю для «Громадське радіо» розповів: «Це називається відкатом. І це питання задається всім, просто інші компанії мовчать».
«Діавіта» ж вирішила «не скидатись», бо з введенням прямого контракту банально не було з чого – ось дозволені законом 10% прибутку, вся решта – міжнародному виробнику, посередині ніяких «прокладок» для формування маржі. І після цього раніше безпечне життя її працівників почало протікати насправді «по-новому».
«Наші гроші» давно слідкують за тим, як СБУ «кошмарить» неслухняну фірму. Війна триває одночасно на правовому та тендерному полях.
Перше кримінальне провадження №42015100070000228 за зверненням СБУ було зареєстроване 6 листопада 2015 року, його супровід здійснювало Головне управління контррозвідувального захисту інтересів державі у сфері економічної безпеки СБУ. Розслідувалось можливе порушення законів при реалізації товарів для перитонеального діалізу фірмою «Діавіта».
Це провадження невдовзі закрили, а 28 червня 2016 року зареєстрували нове (№42016101070000154). Спершу розслідування вела Київська місцева прокуратура №7, а пізніше «для більш ефективного розслідування» ним зайнялась військова прокуратура. Невдовзі у офісах та домах працівників компанії пройшли обшуки.
Щодо фронту державних закупівель, то оскільки «Діавіта» спеціалізується на постачанні витратних матеріалів для перитонеального діалізу, під приціл потрапив саме цей сегмент її діяльності.
У гру напряму включився навіть тодішній начальник Управління контррозвідки Сергій Семочко – він надсилав лікарям та чиновникам листи, в яких нагадував про кримінальні проблеми «Діавіти» та просив запобігти «корупційним діям і зловживанням» та забезпечити добросовісну конкуренцію (детальніше про цю справу можна прочитати тут).
Історію з «дискримінаційністю вимог» замовників та заточування торгів із закупівлі матеріалів для перитонеального діалізу під «Baxter’а» почали відігрувати і фрезенівці – дистриб’ютори конкуруючого «Fresenius Medical Care». Вони раптом почали оскаржувати в АМКУ ці торги, призупиняючи їх (про те, що «дискримінаційність» вимог на специфічному ринку діалізу є поняттям неоднозначним, читайте у матеріалі «Гроші на крові: рекомендована дискримінація»). За статистикою АМКУ, у 2015 році до Комітету надійшло загалом 22 скарги (і щодо ГД, і щодо ПД), тоді як у 2016 році кількість отриманих скарг сягнула 78.
Однією з компаній, яка частіше від решти скаржилась з приводу дискримінаційності вимог саме на закупівлях матеріалів для ПД, була компанія «Лінк-Медитал». Дані із митниці, які опинились у розпорядженні «Наших грошей», підтвердили, що фірма працює за «непрямими контрактами», тому ми придивились детальніше до її цінової поведінки на держзакупівлях.
У вибірку потрапили тендери за участі «Лінк-Медиталу» з початку 2017 року по кінець березня 2018 року. Упродовж цього часу фірма взяла участь загалом у 163 тендерах. Нас зацікавили ті 69 лотів, успішні та неуспішні, предметом закупівлі на яких були витратні матеріали для перитонеального діалізу.
Компанія брала участь у тендерах за чотирьох конкурентних ситуацій: 1) Коли «Діавіта» була на торгах; 2) Коли «Діавіту» викинули на етапі прекваліфікації; 3) Коли «Діавіту» викинули після аукціону; 4) Коли «Діавіти» не було на торгах.
Діапазон цін на основні препарати від «Лінк-Медитал» протягом аналізованого часу виглядав так:
Найдорожчі з контрактів були укладені в результаті тендерів, які з різних причин пройшли без «Діавіти». На тих із них, де фірма брала повноцінну участь, «Лінк-Медитал» стрімко падав у ціні. По левовій частині таких угод пізніше були укладені допугоди на підвищення ціни.
Нами зафіксовано 13 тендерів «без “Діавіти”» – на шести з них фірму викинули на етапі прекваліфікації чи аукціону. Для того, щоб торги відбулись, «Лінк-Медитал» залучав до аукціонів ще одного фрезенівського спаринг-партнера – фірму «Ренарт».
Ціновий діапазон на матеріали від «Лінк-Медиталу» «з Діавітою» та «без Діавіти», виглядає так:
Прості підрахунки показують, що за умови конкуренції з «Діавітою» «Лінк-Медитал» погоджувався на контракти із ціною на найбільш часто закуповувані матеріали (розчини та дезінфекційні ковпачки) вдвічі нижчою від тієї, яку фіксував у договорах за тендерами «без Діавіти».
Для встановлення орієнтовного відсотка переплати по матеріалах від «Лінк-Медитал», які закуповуються через «непрямі контракти», у порівнянні з матеріалами, які заходять в Україну напряму, ми порівняли ціни на матеріали компанії із цінами «Діавіти» – оскільки «Бакстер» і «Фрезеніус» конкурують на глобальному ринку і суттєва різниця в цінах могла б стати вироком для одного з виробників, собівартість їхніх базових витратних матеріалів орієнтовно відповідає одна одній.
Найпоказовішим в аналізі цін на витратні матеріали для ПД є найбільш невибагливий з точки зору виробничих затрат витратний матеріал – дезінфекційний ковпачок. У випадку «Бакстера» це «ковпачок роз’єднувальний дезінфікуючий MiniCap», у випадку «Фрезеніусу» – «дезінфекційний ковпачок Stay Safe».
Так от у вересні 2017 року з різницею у менш ніж тиждень «Діавіта» імпортувала ковпачки по прямому контракту за ціною 15,87 грн/одиниця, тоді як «Лінк-Медитал» – по 21,53 грн за ковпачок, тобто, на 26% дорожче.
Аналіз цін, зафіксованих у договорах з бюджетниками, – також не на користь «Лінк-Медиталу». Наприклад, на одному з найдорожчих аукціонів аналізованого періоду, цінова різниця на розчинах від «Діавіти» та «Лінк-Медиталу» складала 17-23%.
Аби виміряти де ми у «рейтингу» переплат за схемою імпорту ліків за «непрямими контрактами» – ось закупівельний досвід наших сусідів.
Наприклад, для медичних закладів Польщі фістульні голки для гемодіалізу коштують не більше 1 злотого (7-8 гривень), тоді як бюджетники України замовляють їх за ціною у діапазоні від 19 до 29 гривень.
Закупівля витратних матеріалів для ГД лікарнею у Хшануві від березня цього року (Малопольське воєводство, Польща)
В Росії все ще гірше. Тамтешні лікарні інколи замовляють ці ж голки по 21 рублю за штуку, але буває і по 109 руб (46 грн), або ж навіть і по 161 рублю за голку (68 грн).
Отож, підсумовуючи:
- Витратні матеріали для діалізу закуповуються за цінами, накрученими в результаті імпорту через «непрямі контракти».
- СБУ залучена у цей процес і відкрито бореться з фірмами, які відмовляються працювати за старим зразком, – через кримінальні провадження та через блокування закупівель руками тих учасників ринку, які не перейшли на прямі контракти.
Хоча, можливо, ми неправильно трактуємо дії СБУ і квапимо події, – а насправді Служба вирішила навести лад на ринку витратних матеріалів для діалізу з користю для держави та пацієнтів. Просто почала «не з тих» і «не так».
В такому разі на завершення публікуємо невелику довідку про структуру власності згаданих у тексті компаній, а також експортерів-посередників «Лінк-Медиталу».
За даними митниці, левову частину препаратів для діалізу «Лінк-Медитал» імпортує у компанії «Neomed Global s.r.o.» (Чехія), кілька операцій імпорту зафіксовані від експортера «Alliance Healthcare s.r.o.» (Чехія), при цьому, другим експортером разом з цією фірмою значиться згаданий «Неомед».
Першими засновниками «Неомеду» були українці Микита Бернацький та Роман Нога. У 2013-2014 роках третім учасником компанії був Сергій Сумін – власник дружньої «Лінк-Медиталу» компанії «Ренарт». У квітні 2016 року 100% «Неомеду» зареєстрували на кіпрський офшор «Fralay Ltd», заснований напередодні – у лютому того ж року.
За даними кіпрського бізнес-реєстру, одноосібним власником та керівником фірми «Fralay» є кіпріот Стіліан Стіліану (Στυλιανοσ Στυλιανου).
Керівником «Лінк-Медитал» від грудня 2016 року є Геннадій Нерсесян, який за часів Януковича працював спеціалістом в Управлінні моніторингу державних цільових програм та державних закупівель МОЗ під керівництвом Романа Богачова.
Власником «Лінк-Медиталу» є Олексій Баришевський, однак раніше він контролював фірму на пару з батьком – Миколою Баришевським. Останній відомий як колишній керівник та співзасновник фармацевтичної компанії «Бакмед».
За інформацією «Наших грошей», до «Діавіти» саме «Бакмед» представляв продукцію «Бакстера».
Торік «Бакмед» переписали на нігерійця Грантсона Мадуако і перенесли місце реєстрації з Києва у Харків.
В історії власників «Бакмеду» числились Леонід Каліннік та Сергій Ледін (нинішній співвласник «Діавіти», яку ділить із сином Дмитром Ледіним), які свого часу працювали на керівних посадах у ДП «Укрмедпостач», яке було одним із перших співзасновників «Бакмеду».
Останнім власником «Бакмеду» напередодні того, як фірму «злили» у Харків, було угорське ТОВ «Іммедекс Європа» («Immedex Europe Kft»), а бенефіціарами – угорці Сабо Габор, Меньхаї Акош та Мадяар Чаба.
Юлія Костюк,
