Дивізія «Галичина», Нюрнберзький трибунал і національна пам'ять українців

Сьогодні спробуємо зруйнувати стереотипи, які служать основою для політичних маніпуляцій. Відповімо на низку питань, які давно й тривало турбують громадян, чиєю свідомістю й пам'яттю постійно маніпулює ворог (не лише у Москві, що важливо).

• Чим мотивувалися українці, коли добровільно вступали у дивізію Військ СС «Галичина»?

З українського боку мотивація при формуванні дивізії була однозначною — боротьба за створення української держави. Українці дивилися на дивізію як на зародок майбутньої української армії, яка стане тим фактором сили, завдяки якому, нарешті, постане українська держава.

В яких кордонах і яким мав бути її устрій, то вже інше питання, головним був сам факт отримання державності, появи нового суб'єкту на політичній мапі Європи. Крім того, українці, які йшли в дивізію, розглядали СССР як ворога, і були готові взяти до рук зброю, аби не допустити повернення більшовизму до рідного дому.

Тому, якщо дивитися на історію дивізії суто з українського погляду, то тут відповідь буде чітка — дивізійники беззаперечно є борцями за волю України. Але проблема якраз і полягає у тому, що значна частина населення Україні вперто відмовляється дивитися на вітчизняну історію саме з українського боку, віддаючи перевагу або совєцькій, або сучасній європейській, або якимось іншим думкам, тільки б не українській.

• Чому так відбувається?

У нашому суспільстві весь час культивувалися совєцькі погляди на Другу світову війну. Відтак у людей переважає радянське мислення і переконання, а тому їм важко сприйняти альтернативний погляд.

Зрозуміло, що абсолютній більшості населення на це питання байдуже, як і на історію загалом. Їх більше цікавлять реалії та проблеми сьогодення, ніж суперечлива історія подій 75-річної давнини.

Проте цим активно користуються різноманітні пропагандисти совєцького минулого, які заради рейтингів спритно маніпулюють історичними фактами, часто неперевіреними, провокують хвилю обурення громадськості. На цьому вони отримують додаткову популярність як борці за зберігання «історичної правди».

Зокрема, людям із совєцькими поглядами важко сприйняти те, що дивізійники вдягали німецьку уніформу для боротьби за українську державу. Це просто не вкладається в їх голові, в якій радянська пропаганда сформувала картинку: «Німецький окупант, який хоче знищити всіх українців, і совєцький воїн-визволитель»; будь-яких відхилень від цієї схеми їх мозок просто не здатен сприйняти.

• Чи має таке неприйняття під собою хоч якісь підстави — чи стоять за бійцями «Галичина» воєнні злочини?

Звинувачення українських дивізійників у воєнних злочинах завжди супроводжує будь-яку згадку про дивізію у ліволіберальній пресі. Проте, якщо поцікавитеся фактами, то жодного підтвердженого випадку здійснення злочинів вояками дивізії не знайдете.

У цьому плані у нас люблять посилатися на так звану «комісію Дешена», утворену в Канаді у 1980-ті роки. Вона провела розслідування і не знайшла (увага!) жодного достовірного випадку здійснення дивізійникам воєнних злочинів.

Проте з того часу пройшло вже понад 30 років, за які могли б виплисти ще якісь несприятливі для українців з дивізії факти, але цього не сталося. Всі пункти обвинувачення дивізійників — участь у голокості, спалення польських сіл, участь у придушенні Варшавського повстання тощо, вже давно ретельно проаналізовані істориками.

• Чи говорили про дивізію «Галичина» на Нюрнберзькому трибуналі?

Згадки про Нюрнберзький процес це, мабуть, головна мантра, яку постійно повторюють всі адепти радянського погляду на Другу світову. Воно й зрозуміло, бо Нюрнберґ фактично є головним міжнародним «легітимізатором» сталінського СССР.

Але тут виникає закономірне питання: а чому ми сьогодні маємо керуватися рішеннями цього трибуналу? Давно доведено, що він відбувався з порушеннями базових норм права і мав на меті одне — перекласти звинувачення у розпаленні Другої світової війни на переможених.

І жодна міжнародна конвенція сьогодні не вимагає обов'язкового слідування нюрнберзьким рішенням. Проте, щоби задовольнити скептиків, якщо вже зайшла мова про цей трибунал, то варто зазначити два моменти:

1. Українське питання на цьому процесі не підіймалося взагалі.
2. Проголошуючи СС злочинною організацією, «Трибунал включає сюди всіх осіб, які були офіційно прийняті в члени СС, включаючи членів Загальних СС, військ СС, з'єднань СС «Мертва голова» і членів будь-якого роду поліційних служб, які були членами СС».

Трибунал не включає в це число так звані кавалерійські з'єднання СС». З цього слідує, що іноземні добровольці військ СС взагалі, і українці зокрема, жодним чином не підпадають під цей вирок, оскільки вони не були членами СС.

Тому навіть Нюрнберзький трибунал не засудив українських дивізійників, як і будь-який інший суд взагалі. Отже, радимо не вестися на антиукраїнську пропаганду й дешеві вкиди тих, хто плюндрує пам'ять про дивізійників.

• Чому ж дивізійників ще досі не визнали борцями за українську незалежність?

Навіть у нещодавньому законі, який визнав вояків Української повстанчої армії та низки інших українських формувань борцями за волю України, дивізійників пропустили. Чому так сталося?

Звісно, це було зроблено свідомо. Спочатку зазначимо, що в Європейському союзі сформована чітка концепція історії Другої світової війни: всі хто билися на боці Німеччини є або злочинцями, або співучасниками злочинів.

Вшановувати їх жодним чином не можна. Такий підхід був підтриманий Українським інститутом національної пам'яті, колишній керівник якого, а нині народний депутат Володимир В'ятрович відмовився вважати дивізійників борцями за волю України, замість цього назвавши їх «гарматним м'ясом».

• Як можна зруйнувати міфи, які оточують дивізію «Галичина»?

Об'єктивно, за сучасних умов це зробити все ще важко, попри війну проти РФ. Потрібна цілеспрямована і наполеглива політика держави, а її в цьому питанні ніколи не було і не буде.

Першочерговим є створення чіткої державної позиції з цього приводу — визнання ветеранів цих формувань борцями за Україну. Що стосується шкільних підручників, то там має бути об’єктивна оцінка цих формувань, має доводиться, що вони були борцями за українську незалежність.

Також важливим є поширення історичних досліджень цієї теми, видання книг, проведення презентацій. Наступний рівень — підняття теми у ток-шоу на телебаченні у форматі публічних дебатів.

При цьому потрібно активно використовувати сучасні закони маркетингу. Тобто робити це красиво, ненав'язливо, цікаво і ні в якому разі не як слон у посудній лавці, як це зазвичай робив В'ятрович, а затим і Антон Дробович на чолі УІНП.

Нарешті, має бути підключення мас-культури: зняти крутий, якісний художній фільм на цю тему, як, наприклад, естонський «1944». Звісно це має бути крутий фільм, щоб його дивилися, а не через те, що у нас зазвичай з українським кіно — мас-культура зробить більше у поверненні власного погляду на історію, ніж десятки інститутів нацпам'яті.

Однак наразі відстоюванням історичної справедливості, в намаганні, щоб українських дивізійників визнали борцями за українську державу займається порівняно невелика група ентузіастів. А для того, аби зруйнувати радянські та «сучасно-європейські» стереотипи, потрібні куди більші зусилля.