Броди-1944: як дивізійники програли бій, але не війну
Сьогодні згадуємо тих українських добровольців, які, ставши до лав ворожого німецького війська, кинули виклик більшовицькій Московії-СССР.
22 липня завершилася знаменна битва Другої світової війни під Бродами на Львівщині. У ній брали участь, з одного боку, 13 корпус 4 танкової армії Вермахту, до складу якого входила 14 гренадерська (згодом Українська Дивізія – прим. ред.) "Галичина", а з іншого – червоноармійські сили 1 Українського фронту.
Своїм символом бійці-дивізійники обрали золотого галицького лева з трьома коронами, як відданість рідному краю. Бойове ж хрещення вони прийняли у лютому 1944 року у складі так званої групи "Baiersdorf" проти совєцьких партизанів у Східній Польщі, після чого їх відрядили на малу батьківщину стримувати наступ більшовицької орди.
Зустріч з совєтами відбулася у спекотному липні неподалік Бродів – 1 Український фронт Червоної армії під командуванням маршала Івана Конєва наступав на Львів, маючи намір до кінця літа вийти переможно на новий кордон із Польщею.
Впродовж 13-20 липня совєцька потуга змогла оточити й розбити на підступах до Бродів 8 німецьких дивізій (майже 60 тисяч бійців!). Кільце навколо українських воїнів чимдуж стискали ворожі загони.
На території від Бродів до Золочева не лишилося землі, яка не була б випалена більшовицькою артилерією. Командування Дивізії "Галичина" вирішило проривати оточення й відступати на Захід до Ужгорода.
22 липня 1944 року поблизу села Княже українські добровольці штурмували залізничний насип і попри щільний кулеметний вогонь почали залишати так званий "Бродівський котел". Більшість із них була виснажена безперервними двотижневими боями; вирватися та вціліти вдалося майже 3000 дивізійників із 11000 (за підрахунками істориків), які у марші на Закарпаття продовжували відбивати атаки Червоної армії.
Безпосередні учасники тих подій – український генерал Павло Шандрук і німецький майор Вольф Дітрих Гайке були певні, що вплинути на розвиток бою під Бродами своїми силами Дивізія "Галичина" не могла. По-перше, вона не мала відповідного досвіду ведення бою з у декілька разів більшим від себе військом, а по-друге, українці зробили все від них залежне, щоби не затримати наступ більшовицького війська на Львів, давши можливість землякам підготуватися до нової окупації чи залишити назавжди рідний край.
Ворог не зміг заплямити подвиг мужніх українських вояків навіть по завершенню війни, адже скликаний у Нюрнберзі трибунал не тільки не засудив діяльність, але й не визнав галицьких дивізійників військовими злочинцями. Тá попри це Чин Дивізії "Галичина" увійшов в нашу історію героїчною сторінкою!
