Для чого ми все ще користуємося Facebook? Усе складно
Останнім часом, коли я захожу на Facebook, мене просять пояснити, для чого я користуюся ним. Як дослідник, що спеціалізується на онлайн-спільнотах, я звикла до цього, проте зазвичай ці роздуми відбуваються у моїй голові, і аж ніяк не у новинній стрічці, яку я переглядаю. Як видається, мої дослідницькі питання втілилися у життя: у чому ж, все-таки, суть Facebook?
Це захоплюючий час у короткій історії використання соціальних мереж.
Користувачі Facebook стають критично налаштованими щодо системи, у яку втягнулися. Це важливий момент: чи громадська думка прослідує звичним шляхом від обурення до погодження, або ж піде зовсім іншою дорогою, та почне підштовхувати Facebook до нових, більш складних умов?
Протягом останнього десятиліття дослідники ставили непрості питання щодо Facebook, проте навіть найбільш прискіпливі з них передбачали набагато меншу загрозу, ніж освічені споживачі. І без спонукання споживачів, державне регулювання соцмереж, здається, не надто просувалося вперед.
Інтернет роїться від повідомлень: «Прокиньтеся, барани! Якщо ви не платите за продукт, ви і є тим самим продуктом! Закрийте Facebook! Шифруйте свої дані! Й багато, багато інших». Проте, насправді це лише порожні слова.
Немає сенсу нагадувати про те, що уся ця хвиля обурення піднялася після того, як аналітична компанія Cambridge Analytica, використала дані 50 млн американських облікових записів Facebook для визначення їхніх політичних уподобань.
Це лише один з найостанніших інцидентів з витоком даних. У 2017 році стався витік особистих даних майже 200 млн виборців, що зберігалися компанією Deep Root Analytics. Минулого року російські хакери здійснили кібеатаку на Національний комітет демократичної партії США та здобули інформацію про його виборців.
Якщо цей останній інцидент є своєрідною характеристикою цієї галузі, то вона й надалі зберігатиметься, незалежно від того, що говорить Марк Цукерберг. Це більше не проблема Цукерберга; це проблема рекламної моделі, яка є стандартом галузі.
Більшість з нас, користувачів Facebook, зареєстровані на платформі близько десяти років, і, ми, здається, змушені задавати питання про Facebook, над якими раніше ми ніколи не замислювалися.
Фенвік МакКелві, співдиректор Центру досліджень історії медіа в університеті Конкордії, Канада, закликає медіа почати ставити питання щодо того, як наші дані використовуються такими платформами як Facebook.
«ЗМІ і надалі вважають, що метою таких платформ, як Facebook, є надання доступу людей до інформації», – сказав мені МакКелві. «Проте це є все менше і менше актуальним, адже метою соцмережі є управління та контроль за поведінкою людей».
Серед нагальних запитань, вважає МакКелві, є те, як Інтернет-рекламодавці використовують дані користувача, щоб підсвідомо підштовхнути їх здійснити той чи інший вибір.
Він наводить приклад SnapChat – мультимедійного мобільного додатку для обміну фото та відео з відносно сильними налаштуваннями конфіденційності, що надає рекламодавцям деталізовану інформацію про своїх користувачів.
Через протоколи SnapChat ваш телефон інформує рекламодавців, скільки часу минає з моменту, коли ви бачите одне з їхніх оголошень й моментом, коли ви робите у них покупку, онлайн або ж особисто.
Кожного разу, коли ви заходите до роздрібного торговця з вашими телефоном, на якому увімкнення визначення місцезнаходження, ви надаєте інформацію про ваші споживацькі звички.
Здається, що Facebook покладається на те, що більша частина його практики зі збору даних закладена в його умовах надання послуг. Проте, за словами Мартіна Френча, доцента соціології університету Конкордії, поняття Facebook про «згоду» бажає кращого.
«За повідомленнями, після 2015 року Facebook змінив свою політику щодо конфіденційності для того, щоб розробники не мали доступу до інформації щодо користувачів додатків у мережі. Проте, виникає наступне питання: чи користувачі Facebook у реальному житті усвідомлюють, як змінюються способи використання їхніх даних?», – цікавиться Френч.
Френч стверджує, що згідно з дослідженням, спрямованим на визначення тих, хто читає та розуміє політику конфіденційності соціальних мереж, більшість користувачів не знають про те, як фактично використовуються їхні дані. «Згода», про яку говорить Facebook, коли йдеться про дозвіл на використання даних користувачів, – це не та згода, яка відповідає будь-якому словниковому терміну.
Соціологи, що досліджують життя в Інтернеті, збігаються на думці, що будь-яка активність в Інтернеті має свої аналоги в офлайн режимі.
Перед нами, як перед користувачами Facebook, стоїть важливе завдання. Ми самі повинні вивчити наслідки нашої участі. Деактивація облікових записів не вплине на те, як наші особисті дані будуть оцінені рекламодавцями.
Проте, можливо, коли ми станемо освіченими користувачами соціальних мереж, ми зможемо вимагати впровадження певних обмежень на те, як і коли наші дані зможуть бути продані та куплені.
Кетрін Єзер-Мортон,
