До чергових річниць гучних судових процесів над молодими ОУНівцями у Львові, Варшаві та Рівному

Цими днями минає 80-річниця гучного політичного Процесу 59-ти.

Протягом трьох днів, 17–19 січня 1941 року, відбувався показовий суд над 59 молодими українцями, переважно львівськими студентами.

Комуністичний режим звинуватив молодь в антирадянській діяльності.  

І також цими днями –13 січня 36-го закінчився ще один гучний процес над революційними українцями –Варша́вський (1935–1936років) – один із найбільших судових процесів проти Організації українських націоналістів, організований поляками.

Усіх учасників Варшавського процесу звинувачували у приналежності до ОУН, підготовці замаху і вбивстві міністра внутрішніх справ окупаційної Польщі Броніслава Перацького 15 червня 1934. Яке стало відповіддю українців на політику пацифікації, яка розпочалася в 1930-му році і яку здійснювали поляки під проводом саме міністра внутрішніх справ.Тоді польські військові, поліціянти і цивільні шовіністи вбивали всіх підряд українців, часом не жалкуючи ані жінок, ані дітей.

І ще – того ж 1936 року відбувся Львівський процес, який був продовженням – Варшавського.

Але ці всі процеси об'єднує ще значний резонанс, який ці події отримали серед українців та інших європейських народів (бо Варшавський процес висвітлювали видання не лише польські). А також подиву гідна безпрецедентно мужня поведінка українських революціонерів.

Про що, передусім, ми і згадаємо.

Так, процесу 59-ти передували чотири місяці катувань, терору, залякувань, приниження людської гідності арештованих.

Серед обвинувачених було 37 юнаків та 22 дівчат у віці від 16 до 30 років (наймолодшими учасниками процесу були Марія Наконечна та Михайло Чарковський, які не досягнули 16 років).

Вони виконували різні ролі та завдання, а багато із них навіть не знали одне про одного. Серед заарештованих, між іншими, були й перший командир УПА Дмитро Клячківський (псевдо Клим Савур) та сестра майбутнього головнокомандувача УПА Романа Шухевича – 18-річна Наталя.

Перший командир УПА Дмитро Клячківський

Також до числа підсудних потрапили нечлени ОУН. Головним завданням останніх було «вивчення націоналістичної літератури, залучення нових членів та популяризація ідеї незалежності України серед громадськості».

Але «гуманна» радянська влада звинуватила їх усіх  у приналежності до ОУН та антирадянській діяльності. 

Про поведінку фігурантів судової справи свідчать офіційні документи:

Більшість засуджених (також і 15-річні діти) як на попередньому слідстві, так і на судовому засіданні не визнавали себе винними і не покаялись, а навпаки — заявляли у суді, що вони були й залишаються непримиренними ворогами радянської влади та у майбутньому, якщо буде така можливість, за будь-яких умов будуть вести боротьбу проти радянської влади…».

Будівля Львівського обласного управління НКВС

Суд засудив 42 молодих людей, серед них 11 дівчат до смертної кари. 17 осіб було ув’язнено на 10 років (щоправда, згодом пом'якшивши вироки деяким із засуджених-РЕД).

Льві́вський процес 1936 року був продовженням широковідомого Варшавського процесу.

Судили хлопців і дівчат, які за наказом ОУН ліквідували польських колаборантів та комісара консульства СРСР у Львові Майлова. Останнього 22 жовтня 1933 року його ліквідував студент Микола Лемик у помсту за організований «совєтами» Голодомор на Великій Україні (саме так західняки називали  українські землі, що лежали за Збручем).

Микола Лемик

Перед судом постало 27 осіб: половина з тих, що були засуджені на Варшавському процесі на чолі зі Степаном Бандерою, плюс ще деякі свідки Варшавського процесу (наприклад, Віра Свєнціцька).

Процес вчергове привернув увагу вільного світу до ситуації на українських землях під владою Польщі. 
Продовжував зростати авторитет ОУН, зокрема через гідну поведінку на процесі її провідних членів.

Нагадаємо, що Степан Бандера обґрунтував ці замахи так: Майлова було вбито в помсту за Голодомор 1932-33 рр. в УСРР, викладача Бабія — за співпрацю з поляками, студента Бачинського — за те, що він був агентом польської поліції, а підкомісара львівської тюрми Кособудзького хотіли вбити за жорстокі розправи над українськими в'язнями. 

На Варшавському ж процесі як раз і «зійшла зірка» Провідника Степана Бандери.

Вже з першого дня він надав процесові особливого характеру, відмовляючись відповідати польською мовою. Кажучи, що суд має визнавати право української мови і волю підсудного…
 
 Коли ж на суді прокурор хотів принизити ОУН заввагою, що бойова діяльність ОУН Є тероризмом і суперечить засадам християнської моралі, Бандера відповів: Відповідальним за те все морально є тільки польський уряд і польський народ, що потоптали Божі і людські закони. Поневолили український народ і створили стан, в якому український народ у власній обороні мусить вбивати катів і зрадників.

Ажіотаж навколо суду був неймовірний. Весь світ заговорив про молодих українських націоналістів, навіть польська преса їм симпатизувала.

В цьому контексті згадаємо ще один менш відомий процес над членами Організації українських націоналістів — Рівненський, що також відбувся у 1936-му та 37-му роках минулого сторіччя.

Історики стверджують, що тоді судили 22-ох українців. Насправді ці цифри далекі від повних. 

Бо лише з Костопільського повіту Рівненщини по справі проходило 76 українців. Там були люди з Бережанського району Степанська гміна (польська назва міста), Стидинська, Малі Селища. Лідерами молодих націоналістів були люди на прізвище Рибак, Шедловський і композитор Шабаровський. Ще священик Кічановський і майбутній есбіст ОУН Середа.

Адвокатом на процесі був  Степан Шухевич як і на деяких зі згаданих вище процесах…

Автору цієї статті відомо про це, зокрема, і тому, що представником української громади на суді був — Степан Петренчук — мій прадід. Степан Шухевич домовився тоді, щоб одного представника громади, — повітового депутата Петренчука допустили на процес.

Він, до слова, пригадував останнє слово композитора Шабаровського кинуте в обличчя польським суддям. На питання прокурора: «Як би ви вчинили, щоб це так ми були перед вами?», Шабаровський спокійно відповів: «Постріляв би».

 Отже, зазначимо, що «у сухому підсумку» судові розправи над українцями обернулися проти їх ініціаторів. Як проти поляків, так і проти більшовиків.

Історики відзначають, що переслідування остаточно сприяли перетворенню ОУН в масову, організацію, але водночас це було і потрясінням для ОУН. 

Довелось перебудовувати систему організації роботи, посилювати конспірацію, створили повноцінну службу безпеки, тобто вчилися відповідати викликам.

«ОУН перетворилася у повноцінний визвольний рух з усіма атрибутами держави. Люди бачили, що лише ця організація може протидіяти більшовикам. Спрацював ефект доміно, коли аполітичних людей це заставляло ставати націоналістами», – наголосив історик Микола Посівнич, зокрема, коментуючи  результати останньої довоєнної розправи над українцями...