Нині Заходу бракує ресурсів допомагати Україні воювати стрімко. Не вистачає ні патронів, ні снарядів, ні ракет, тоді як росія все це має.
Довга, розтягнута у часі війна, — це швидше свідчення більше неприйнятого, ніж прийнятого рішення Заходу. У тому сенсі, що Захід, безумовно роблячи ставку на військове посилення України та її обороноздатність, все ж таки виходить із довгої війни як менш ризикованого варіанта для себе.
Особливо тепер, коли за фактом є три війни. Наразі на планеті маємо два «гарячих» (росії проти України та на Близькому Сході) і один «холодний» (боротьба за вплив у азійсько-тихоокеанському регіоні) конфлікти.
А що ж таке повільна війна? Це означає, що навіть при продовженні надання значимої допомоги Україні та посилення оборонної сфери (якщо ми говоримо про гарантії безпеки та перспективи створення спільних підприємств з виробництва озброєнь), а також поступового просування України до членства в ЄС і НАТО, протистояння все одно матиме характер «на виснаження», де росія:
Як відповідь на Заході часто повторюють, що допомога Україні має довгостроковий характер і враховує стратегічну перспективу. Але ми бачимо, які дискусії йдуть всередині Республіканської партії.
Не кажучи вже про прецеденти у європейських країнах, коли маргінальні ультраправі та ультраліві сили приходять до влади. Не в останню чергу, використовуючи тему тупикового протистояння у війні.
У західних ЗМІ вже констатують про існування «поганого і хорошого тупикового протистояння для України». Хороше, це коли Україна поверне більшу частину територій і рухатиметься у бік членства в ЄС та НАТО, а погане — коли росія не лише збереже контроль над більшістю окупованих територій, а й загрожуватиме новою агресією проти України.