Два Львова: один для переселенців, інший – для львів’ян?
Львів став популярним містом для переселенців зі Сходу та Криму. Чи вдасться місту зберегти свою ідентичність, а його новим мешканцям - знайти роботу і асимілюватися?
Львів – чемне місто?
Переселенці зі Сходу стикаються у Львові з різним ставленням - від бажання допомогти до відвертої ксенофобії.
"За рік не зменшилося поширення чуток про переселенців через соціальні мережі. Нещодавно я натрапив на картинку, де була фотографія осіннього Львова і підпис – "Переміщені особи становлять величезну загрозу русифікації Львова", – розповідає політолог Станіслав Федорчук. Він відзначає, що негатив щодо переселенців зі Сходу був і є більшим, ніж до людей із Криму.
"Кримські татари, на відміну від переселенців з Донбасу, мають своє представництво. Це і Мустафа Джемільов і Рафат Чубаров, а також безліч громадських активістів. Вони є символами українського спротиву", – додає пан Федорчук. Він каже, що у людей зі Сходу немає сильного політичного та громадського руху.
Станіслав Федорчук з Донецька. Рік тому йому також довелось покинути місто і шукати притулку.
Ще взимку цього року він підготував звіт про "чутки", які розповсюджували львівські медіа щодо переселенців. Тепер, каже Станіслав, "біженці" стали менш цікавими для медіа, тому тренд перейшов у соціальні мережі.
"Львів дуже чемне місто, і якщо тебе хтось дужне не любить, він не скаже тобі це в лице. А от соцмережі достатньо анонімні, там простіше поширювати конфлікти, бо ти не бачиш джерело, про яке говориш", – додає політолог.
Втім, автор та ведучий телеканалу ZiK Остап Дроздов свого ставлення до нових жителів Львова не приховує. "Донбаських переселенців я вважаю втікачами від відповідальності, від тої руїни, яка сталась. У моєму розумінні, це співтворці цієї катастрофи", – каже він.
Для пана Дроздова переселенці зі Сходу - це носії інших цінностей. "Вони далі одномовні, вони далі практикують совкову модель поведінки. Якщо це люди з грішми, то вони часто "бикують". Я бачу в цьому серйозний конфлікт ідентичностей", – обурюється Остап Дроздов.
На думку телеведучого, Львів зіткнувся з трьома головними загрозами, які можуть його змінити: "Місто може стати на третину одномовно-російськомовним. Друге – до Львова зайшов тіньовий капітал дуже сірого або навіть кримінального кольору. Третє – у нас може змінитись ландшафт політичних уподобань в сторону не дуже патріотичних сил".
Люди бояться одне одного
"Ті, хто не можуть асимілюватись у Львові – це люди з пострадянським менталітетом. Уявіть, людина 60 років пропрацювала, мала житло, а тут в один момент все валиться", – розмірковує про інтеграцію переселенців отець Тихон Кульбака.
Він був священником УГКЦ на Донбасі. Провів 12 діб у полоні "ДНР". За цей час його тричі вивозили на розстріл. Хворого на цукровий діабет, отця Тихона тримали без ліків і довели до діабетичної коми. Тепер він живе і служить у Львові.
Отець Тихон бачить випадки абсолютно жертовного ставлення львів’ян до переселенців. Проте є і хамське поводження з обох сторін. Для нього головна проблема – страх як людей зі Сходу, так і львів’ян.
Не так давно отець Тихон намагався зібрати львівських ріелторів, щоб познайомити їх з "біженцями". Все для того, щоб створити базу людей, яким ріелтори можуть довіряти. Адже буває, що вони відмовляють переселенцям, коли дізнаються, звідки ті.
Про проблеми з орендою житла для переселенців каже і Олег Коляса. Як волонтер він допомагав розселяти людей зі Сходу та з Криму на початку. Активіст каже, що під час першої хвилі внутрішньо переміщених осіб з Криму приймали дуже добре. Люди давали їм квартири, власники готелів – безкоштовні номери. Проте переселенцям зі Сходу не так пощастило.
"Це якраз співпало з першими серйозними втратами української армії. Перші труни з тілами солдат, які почали прибувати зі Сходу, і перша хвиля переселенців — звісно, ставлення часом було абсолютно нетолерантним", – розповідає Олег Коляса.
Активіст пригадує, що через великий потік переселенців дуже швидко з’явились проблеми з житлом. Людей не було де селити навіть за наявності коштів для оренди житла. Також давалась взнаки втома від першої хвилі, катастрофічно бракувало волонтерів.
"На мій погляд, держава мала б активніше долучатися до розподілу потоків внутрішньо переміщених. Наприклад, перенаправляти людей у менш завантажені області", – підсумовує активіст.
Отець Тихон каже, що підтримки волонтерів стало справді менше. У цій ситуації дуже стала б в пригоді допомога міжнародних організацій, зокрема ООН. Та до Львова вона не доходить. Західні донори кажуть, що їхня допомога зорієнтована на східні області.
Дві проблеми
"Нагальна проблема – житло. Орендарі можуть у будь-який момент попросити переселенців піти", – стверджує керівник Львівського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Оксана Рубай.
На початок осені у службах соцзахисту Львова зареєстрували 8300 осіб. Вони отримують допомогу на оренду житла – 844 гривні для людини непрацездатного віку та 422 для працездатних.
Зараз місто працює над тим, щоб створити транзитний центр для внутрішньо переміщених осіб. Чиновниця каже, що під реалізацію проекту вже виділили приміщення. Ремонтні роботи планують почати з березня.
"Там облаштуємо кілька житлових кімнат. Нам потрібен центр потужністю в 50 місць, але ми плануємо створити два таких заклади – один на фінансуванні міської ради, інший спільно з громадськими організаціями", – розповідає Оксана Рубай.
Друга проблема переселенців – робота. Зараз чиновники надають матеріальну допомогу сім’ям у кризових ситуаціях. Людям роздали спальну білизну, а також миючі засоби.
"Забезпечили їх аптечками з градусниками, ліками, джгутами, бинтами і так далі. Робили це у цікавий спосіб – проводили загальне медичне обстеження для сімей з дітьми та екскурсії в аптеці-музеї", – підсумовує Оксана Рубай.
Успішні та неуспішні
"Поки не маю бажання повертатись назад. Мені цікаво у Львові. Я хочу, щоб моя дитина росла у нормальному середовищі, спокійному місті, де ввечері можна спокійно гуляти, не прислухаючись до вибухів", – розповідає переселенець із Сєвєродонецька Михайло Криштопа.
Рік тому він втік зі свого міста з дружиною та дитиною. Боявся за життя. Він ніколи не приховував своєї проукраїнської позиції. Тоді бойовики "ЛНР" відловлювали таких осіб та відводили їх у підвал захопленого СБУ. Чи повернешся звідти живим, чи ні – не знав ніхто.
У Львові Михайло відкрив антикафе "Веселий Ктулху". До цього він займався ІТ, тому йому вистачило стартового капіталу. Меблі шукав в інтернет-магазинах, щоб було дешевше. Конкуренції Михайло не боїться. Навпаки, він хоче співпрацювати з подібними закладами у Львові.
"Цей заклад я роблю для себе, для душі і задоволення від самого процесу, для власного розвитку. Це новий досвід та нові емоції, а не питання, як заробити гроші", – додає Михайло.
Менше пощастило на новому місці переселенцю, який називає себе Джозефом. Він також із Сєвєродонецька, проте не хоче називати свого справжнього імені чи фотографуватись – боїться за безпеку.
Йому за сорок. Рік тому він забрав дружину з дитиною та поїхав подалі від війни. За освітою Джозеф - інженер. Багато їздив Європою, уже переїхавши до Львова. Дитина пішла у перший клас, а сам він нещодавно втратив роботу.
"Ні співробітники податкової, ані Центру зайнятості не знають, в якій області знаходиться Сєвєродонецьк. Ніхто не знає, що це місто окупували. Можна казати, що працівники живуть в мирній країні і їм байдуже все те, що діється за межами їхнього міста", – бідкається переселенець.
Джозеф намагався стати на облік в Центр зайнятості тричі. Коли він казав, що не вважає себе переселенцем і не має такої довідки, то "працівники впадали у ступор, терміново бігли до юристів".
Ернесту Абелямову, кримському татарину, так само важко інтегруватись у нове середовище без економічної підтримки. Держава дає гроші на покриття плати за житло, але це не покриває навіть третину.
"Ті пропозиції роботи, які є в Центрі зайнятості, мають мінімальну оплату – тисяча з копійками. Нас тут не знають, тому важко влаштуватись на роботу, бо не все, що ти вмієш, потрібне тут", – каже переселенець. Він, як і багато інших кримських татар, виїхав з півострова після російської окупації. Зараз чоловік очолює організацію "Їхсан" (щирість - Ред.).
Згідно з даними департаменту соціального захисту, у Львові та області мешкає близько двох тисяч переселенців з Криму. На початку літа у Львові відкрився Ісламський культурний центр.
Ернест Абкелямов каже, що кримських татар у Львові сприймаються краще ніж переселенців зі Сходу, бо у них з галичанами є спільні історичні риси.
"Під час Другої світової війни галичани боролись за свою землю. Ми, кримські татари, також пережили це. Нас вигнали з рідної землі. У нас з галичанами є подібні переживання, ми на рівні історії маємо ці емоційні мости", – пояснює переселенець.
"Основна маса кримських татар, понад 90% розуміють, що як тільки налагодиться ситуація з Кримом, то вони повернуться додому. Іншої землі для нас немає. Це наша Батьківщина. Як народ ми сформувались саме там", – розповідає Ернест Абкелямов.
Відділ моніторингу,
Останній Бастіон
