«Дякую, Андрію»: чорний реєстр заслуг Єрмака перед Зеленським

Коли в країні, де йде повномасштабна війна, до голови Офісу Президента заходять з обшуком НАБУ і САП, суспільство має право почути від глави держави щось більше, ніж «він написав заяву». Має право почути чесне: за що ця людина була піднята, утримувана, захищена до останнього — всупереч інстинкту безпеки, здоровому глузду і очевидній токсичності.

Натомість ми почули від Зеленського стандартну, беззубу формулу: Єрмак сам написав заяву, Офіс перезавантажується, «я вдячний Андрію за те, що українська позиція завжди була ним представлена правильно, завжди це була патріотична позиція». Без жодного слова про плівки Міндіча, про «Список 527», про фортифікації «із повітря», про обшуки. Без жодної відповідальності. Лише дяка.

Якщо вже президент дякує — давайте тоді чесно назвемо, за що саме він логічно мав би дякувати Єрмаку. Чорний реєстр заслуг. Повний портфель «патриотичних» здобутків.

По-перше, Зеленський щиро може подякувати Єрмаку за те, що операція зі «вагнерівцями» так і залишилася травмою, а не тріумфом.

Операція, яку готували роками, яка могла стати найгучнішим ударом української розвідки по росії від часу незалежності, завершилася в стилі поганої сатири: за кілька годин до посадки — «перенесення», потім «збій», потім літак вилітає не туди, де його чекали наші, а вороги.

Потім – те, що вміє Банкова: комісії, туман, «не все так однозначно», «секретні матеріали».

Хто був поруч із Зеленським у момент, коли ухвалювалося рішення? Хто «консультував»? Хто переконував «не поспішати», «бути обережними»?

Так, цей епізод так і не отримав офіційної юридичної оцінки. Зате чудово отримав політичну: з тих пір «вагнергейт» висить над Банковою як вирок, який ніхто не хоче читати вголос.

І за те, що цей вирок досі не озвучений, Зеленський — так, «вдячний». Бо назвати речі своїми іменами означає визнати, що людина, якій він довірив тіньову зовнішню політику, вже один раз обвалила спецоперацію історичного масштабу.

По-друге, він може подякувати за формулу Штайнмайєра, розведення військ і всі «мирні ініціативи», які вивели країну із зони реальності в зону самогіпнозу.

Коли в Офіс зайшов Єрмак, «мирний трек» миттєво відсунув МЗС у куток. Саме через цю зв’язку в українську політику зайшла формула Штайнмайєра — політична обгортка для російської версії «особливого статусу» ОРДЛО. Саме тоді почалося «розведення військ» під брендом «турботи про мир», коли нашим солдатам наказували відступати, а людям продавали це як мудрість.

Це все подавалося як «відповідальне державне рішення». Як виявилось пізніше, це була повільна підготовка до капітуляційного мислення: «заради миру можна трошки відійти», «заради миру можна трохи ковтнути».

По-третє, Зеленський справді має за що дякувати Єрмаку за інформаційну політику перед вторгненням.

Коли західні розвідки вже били у всі дзвони, називали точні дати, формулювали сценарії, коли посольства пакували валізи, у нас в Офісі Президента звучало зовсім інше:

• «Паніка не потрібна»,
• «Повномасштабного вторгнення не буде»,
• «Не нагнітайте».

Уся ця «комунікаційна» лінія — не імпровізація ведучого «95 кварталу». Це була політична установка, яка йшла з Офісу. Люди, які тримали в руках фільтр між даними розвідок і головою держави, вирішили: спокійний фон важливіший за радикальну мобілізацію держави перед ударом.

І тепер за це дякують: мовляв, «позиція була представлена правильно, патріотично».

Патріотично — це, вочевидь, коли 23 лютого ти говориш людям не готувати «тривожну валізку», а не псувати рейтинги.

По-четверте, подяку за «патріотизм» окремим пунктом заслуговують Оман і всі ті поїздки, про які нам так і не пояснили.

Зустрічі, які не відбувалися, борти, які летіли дивними маршрутами, «відпочинок», який виглядав як кулуарна дипломатія. Якби це було одиничним епізодом, можна було б списати на легковажність. Але це стало стилем: серйозні речі робляться не через інституції, не під протокол, а «по-людськи», по-тихому, через закрите «коло довіри».

І так побудовано весь Офіс.

В МЗС – посол-конферансьє, у президента – «особистий переговорник».

Останньому дякують за «правильну позицію».

Далі йде цілий блок «подяк» за некроекономіку, вбудовану в державу, як у під зав’язку начинений труп.

За роки правління Зеленського–Єрмака ми отримали:

– десятки справ про розкрадання на фортифікаціях — від Полтави до Харкова;
– сотні мільйонів, які витікали зі стратегічних підприємств через «Світло М» і схожі структури;
– фіктивні акти виконаних робіт у прифронтових областях;
– відверті спроби протиснути в армію небезпечну броню через «свої» входи в Міноборони.

Це не «окремі історії». Це система, в якій держава, що воює, стала фондовою біржею для некрономів. Вони заробляли на тому, що мало рятувати життя.

Де всі ці роки сидів центр узгодження рішень?

На якій адресі збиралися нитки від підрядників, «радників», фінустанов, людей типу Міндіча?

Там же, звідки тепер виносять флешки й папки під супровід обшуків.

І за цю «ефективну координацію» Зеленський каже: «я вдячний».

Після цього окрему «подяку» заслуговує сектор боротьби з антикорупцією.

Саме при Єрмаку ми побачили абсолютно «патриотичні» спроби:

– проштовхнути закон, який ставив би НАБУ і САП під політичну опіку;
– запустити хвилю про «масштабний вплив москви в НАБУ», яку потім СБУ тихо не підтвердила, але осад залишився;
– малювати детективів як «зрадників», коли вони підходили до небезпечних тем;
– перехоплювати справи Магамедрасулова та інших через дивні рухи між СБУ, ДБР і Генпрокуратурою.

Тепер, коли та сама НАБУ зайшла до Єрмака з обшуком, президент, замість того, щоб сказати «дякую, що не побоялись», каже: «дякую, Андрію, що завжди тримав позицію».

Цинізм у чистому вигляді.

І, нарешті, апофеоз — «мирний трек» як індульгенція.

Коли з’явилася історія про 28-пунктний план, про «готовність США визнати російський контроль», про Трампа й його людей, для яких Україна — це зручна сцена для Нобелівської премії «миру», Зеленський не віддав переговорний мандат тим, чия репутація чиста. Він віддав його тим, навколо кого стягується кільце підозр.

Людям, які вже викликаються в НАБУ, чують своє прізвище поруч із «Міндіч», «бронежилети», «фортифікації», «енергетичні схеми». Людям, яких можуть «дотиснути» не лише в Києві, а й у Вашингтоні, де добре пам’ятають кейс Лазаренка.

Чи дивно, що такі фігури — ідеальні переговорники для тих, хто хоче м’якої капітуляції?

Вони слабкі, залежні, залякані, з дуже конкретним особистим інтересом — вижити.

Саме в цей момент президент виходить і говорить:
«Я вдячний Андрію за його патріотичну позицію на переговорному треку».

Це і є найчесніша фраза цієї промови.

Бо для Зеленського патріотизм Єрмака — це не про український народ.

Це про лояльність до одного конкретного кабінету.

Лояльність до системи, в якій Офіс став приватною біржею впливу, безпеки й «некроефективності».

Якби Зеленський мав сміливість, він би вийшов перед камеру й сказав:

«Я дякую Єрмаку за те, що він продемонстрував, до якої міри може бути інфільтрована українська держава. Я помилився, довіривши йому занадто багато. І це моя вина перед вами. Я змінюю не просто прізвище в кріслі — я міняю саму модель».

Він цього не сказав.

Він вибрав подяку без конкретики і «перезавантаження» без зміни логіки.

Тому справжня сатисфакція за всі роки «патриотичної позиції» Єрмака — не саркастична стаття, не мем і не обурений пост.

Справжня сатисфакція буде тоді, коли ці «подяки» перестануть щось важити в політичній кар’єрі будь-кого.

Коли жоден наступний Єрмак не зможе сховатися за фразою «я ж був патріотом», якщо за ним стоятимуть вагнергейти, Оман, розведення, Міндічгейти, 527 досьє та некроекономіка на кістках армії.

Ми вже бачили цей трюк.

Коли йшов Резніков, ми теж чули: «дякуємо за роботу», «важкий відрізок», «великий внесок».

Тоді вже було відомо про яйця по 17, завищені ціни, дивні закупівлі. Не було ще всіх деталей, але загальний запах був зрозумілий.

Сьогодні рух той самий, тільки ставка вища.

Тоді Зеленський «подякував» Резнікову,
тепер — «дякує» Єрмаку.

Формально Єрмак пішов.

У реальності він пішов без жодного публічного вироку від людини, яка зробила його центром влади. Жодного «я помилився». Жодного «я беру на себе відповідальність».

Колись Зеленський сказав фразу: «Я прийшов із Єрмаком і з Єрмаком піду».

Тепер перша частина вже історія.

Джерело

«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»