Ескалація Байдена в Україні стосується дипломатії, а не перемоги

Війна в Україні виходить на новий етап, а стратегія США зазнає важливих змін.

Побоювання щодо російської ядерної ескалації відступають, оскільки побоювання тривалої війни, що супроводжуватиметься невблаганним виснаженням, зростають. Тож адміністрація президента Джо Байдена нарощує підтримку України в надії досягти остаточного дипломатичного рішення — стратегії «від ескалації до деескалації», яку може виявитися дуже важко виконати.

Майже рік війни, невизначеність щодо її перебігу більша, ніж будь-коли. Протягом перших шести місяців росія володіла ініціативою: головне питання полягало в тому, коли, де і з яким успіхом вона нападе. Протягом наступних п’яти місяців ініціатива володіла Україною, і аналітики намагалися передбачити місце та перспективи її контрнаступу.

Тепер важче сказати, що буде далі та хто має перевагу. Можливо, обидві сторони готують нові наступальні дії. І обидві сторони мають справу з поєднанням втрат на полі бою та нових можливостей, що ускладнює визначення їх відносної сили.
путін, мабуть, вважає, що його найкращий союзник – час. Якщо він зможе продовжувати завдавати шкоди українській інфраструктурі, принаймні утримуючи те, що має на полі бою, можливо, він зможе створити тривалу зброю, в якій панівна сила росії виявиться вирішальною.

Україна бачить у часі свого ворога. Вона має використати ослаблені, погано оснащені сили росії зараз, до того, як на поле бою прибудуть нові щойно мобілізовані російські війська, до того, як російське оборонне виробництво піде на високу передачу, і до того, як підтримка західних прихильників Києва розвіється.

Адміністрація Байдена лише стримано оптимістична щодо перспектив України. Найлегші здобутки коштом перенапруженої російської армії, можливо, вже були досягнуті. путін захищає менший фронт з більшою кількістю військ. Це ускладнює розгром росії з кожного дюйма української території, навіть якщо віддані, креативні військові Києва можуть піти далі, ніж це було на сьогодні.

Тож адміністрація США оновлює свою стратегію трьома способами.

По-перше, це краще визначення американських військових цілей. У грудні держсекретар Ентоні Блінкен оголосив, що США мають намір допомогти Україні звільнити землі, втрачені з лютого 2022 року, але не обов’язково кожен дюйм території, яку путін вкрав з 2014 року. Мета Вашингтона – Україна, яка є військово обороноздатною, політично незалежною та економічно сильною; це не обов’язково включає повернення складних районів, таких як східний Донбас чи Крим.

По-друге, США та їхні союзники надсилають Україні більш досконалу зброю: бронетранспортери, ракети «Петріот» і танки, які можуть пробити оборону росії. Вашингтон також переходить до надання боєприпасів більшої дальності, які можуть подрібнити російські тилові райони: наземна бомба малого діаметра, яка, ймовірно, стане частиною майбутнього пакету допомоги, має майже вдвічі більшу дальність, ніж снаряди HIMARS, які українські війська використовували для нищівного ураження. Наступні дебати можуть стосуватися бойових літаків: нещодавно Байден заявив, що США не нададуть Україні винищувачі F-16, але це також було те, що він говорив про надання американських танків до моменту, коли він передумав.  

По-третє, Байден може не уявляти, що Україна звільнить Крим силою, але, як повідомляється, він став більше підтримувати удари по російських цілях там. Чи може удар по Криму, який є центральним у наративі путіна про відродження росії під його правлінням, спровокувати ескалацію?

Можливо. Але путін стільки разів блефував щодо ескалації, що його погрози втрачають довіру. І саме тому, що Крим такий важливий для путіна, погроза йому його втратою може бути найкращим способом змусити його вести серйозні переговори.

Хоча ці різноманітні політичні зміни, здається, ведуть у протилежних напрямках, існує єднальна логіка. США не хочуть, щоб війна тривала вічно, тому що вона перетворює значну частину України на пустелю, одночасно завдаючи шкоди західним скарбницям, арсеналам і увазі.

Таким чином, Байден прагне допомогти Україні посилити тиск на російські війська і, можливо, ще більше змінити лінію на її користь, як шлях до переговорів після завершення наступної фази бойових дій.

У цій стратегії немає нічого простого, як показали останні трансатлантичні суперечки щодо того, хто які танки дасть Україні. Зрештою США вправно впоралися з цією проблемою, пообіцявши надіслати 31 вдосконалений танк Abrams через кілька місяців, щоб звільнити доставлення, можливо, сотень європейських танків у найближчі тижні. Але це не єдиний виклик.

Байден робить ставку на те, що є приємна точка, в якій росіянам буде досить важко вести переговори, але не загострювати, і в якій українці — завоювавши сильнішу позицію — погодяться не досягти того, чого вони бажають і заслуговують.
Це можливо, хоча й далеко не напевно: це вимагатиме від обох сторін висновку, що продовження війни здебільшого зашкодить їм, і знайти якусь витончену дипломатичну формулу, щоб подолати чи просто завуалювати розрив між їхніми відповідними позиціями щодо таких питань, як Крим.

Оновлена ​​стратегія Байдена — це розумна спроба впоратися зі змінним полем бою та з’ясувати, як військовий прогрес може сприяти врегулюванню, яке залишається. Це не обов’язково означає, що це спрацює.

Автори: Хел Брендс, - Bloomberg

Переклад з англійської Останній Бастіон