Боротьба – завжди має сенс

Ми вже ніколи й не дізнаємося, можливо, чи це випадковий збіг, чи так було задумано.

6 грудня 1991 року ВР ухвалила закон про Збройні сили України. І одночасно цей день – це початок Першого зимового походу Армії УНР у 1919 році.

Сказати, що у 1919 було набагато гірше, ніж зараз – не сказати нічого.

Відступаючи під ударами білогвардійців, яким допомагав Захід, і більшовиків, які контролювали більшість ресурсів колишньої імперії, сили УНР опинилися у трикутнику смерті.

Це територія частини Поділля і Східної Волині, зусібіч оточена «білими» й «червоними» арміями росіян і польським військом. 

Армія УНР танула на очах через: 

1) нестачу ресурсів і зброї,

2) страшну епідемію висипного тифу, що косила українських воїнів тисячами,

3) небажання Заходу допомагати навіть медикаментами,

4) ефективну за таких умов більшовицьку пропаганду. 

Наближалася катастрофа, і 6 грудня на військовій нараді під головуванням головного отамана військ УНР Симона Петлюри українські командувачі ухвалили радикальне рішення: ліквідувати фронт, всі актуальні сили перегрупувати й відправити в партизанський рейд тилами «білих» і «червоних» росіян. 

При цьому реальне бойове ядро складалося лише з трьох тисяч бійців (тисяча кіннотників, дві тисячі піхотинців) і 14 гармат. 

Рейд на схід починали в жахливих умовах, але ворогів били нещадно, здобуваючи в боях амуніцію та інші необхідні ресурси.

Для денікінців, які й так відступали після невдалого походу на Москву, це стало справжнім сюрпризом.

«Разбитая нами Украинская армия оказалась у нас в тылу» — невдовзі телеграфували вони, геть збиті з пантелику.

Розвідники полку ім. Костя Гордієнка під час Зимового Походу 1919—1920 рр. (Федір Грінченко)

Невдовзі після старту операції, 17 грудня, українським воїнам мало не потрапив до рук генерал Ніколай Брєдов, який у серпні того року зі своєю дивізією перехопив Київ у бійців Української галицької армії, які вже звільнили місто від "червоних". 

Тепер настав час Брєдова відступати, ще й вельми поспішно — він ледь уник полону, тікаючи від українських військ на автомобілі.

Російському генералу пощастило з густим туманом. Однак бійці УНР полонили чотири десятки його офіцерів, а також взяли чималі припаси штабу. 

Завдяки активним діям Армії УНР «білі» імперці покотилися на південь ще швидше — уже невдовзі українські воїни билися вже проти радянських загарбників. 

Загалом Армія УНР пройшла з боями понад 2 500 км, повернувши під українську владу хоч на певний час купу населених пунктів, включно з Уманню, Каневом, Смілою та Черкасами. 

Населення, яке раніше ще могло вірити пропаганді «совєтів» чи «білих», зустрічало повернення українських національних сил із радістю, допомагаючи нашим військам. 

Ця неординарна операція завершилася успіхом 6 травня 1920-го. Тоді частини Армії УНР зустрілися під Ямполем з однією з українських дивізій, які в складі союзницької польської армії вже вели наступ на «червоних».

Значна військова активність української армії в несприятливих умовах певним чином посилила позиції уряду Симона Петлюри в переговорах з поляками. 

Це була відчайдушна спроба врятувати українську державність від наступу більшовизму — для УНР був життєво необхідний дієвий союзник у війні проти росіян, який міг допомогти боєприпасами та зброєю.

Договір між державами було підписано 21 квітня 1920 року. Умови його були важкими для українців, але могли б бути ще гіршими: дипломатичні дискусії проходять тим легше, чим більшу військову силу ти маєш.

Перший зимовий похід не лише підняв дух військових УНР, але й надихнув на активнішу боротьбу широкі верстви населення України — аж до початку 1930-х воно вибухало селянськими повстаннями.

Всіх українських воїнів – зі святом, побратими!