Естонія закликає Європу закрити в’їзд для учасників війни проти України
«Ця проблема опиниться на вашій території».
Доки війна Росії проти України змінює безпекове середовище Європи, Естонія залишається однією з держав, які найуважніше стежать за наступними кроками Кремля.
Від перших неоголошених російських навчань із бойовою стрільбою на Чудському озері біля естонського кордону до прагнення Таллінна домогтися загальноєвропейської заборони на в’їзд до Шенгенської зони для російських колишній учасників бойових дій – Естонія наполягає, що Європа має готуватися не лише до військових загроз, а й до гібридної війни, операцій зовнішнього впливу та довгострокових безпекових ризиків.
В інтерв’ю Радіо Свобода у Вашингтоні віцеканцлер Міністерства внутрішніх справ Естонії з питань внутрішньої безпеки Йоосеп Каасік пояснив, чому Таллінн вважає превентивні заходи найкращим захистом для Європи.
Він також розповів про причини ухвалення естонського закону, який розриває адміністративні зв’язки Естонської православної церкви з Московським патріархатом, і оцінив поглиблення партнерства Росії з Іраном та іншими державами.
– Росія вперше провела на Чудському озері військові навчання з бойовою стрільбою, не повідомивши про це Естонію. Наскільки серйозно Таллінн оцінює цю подію?
– Треба розуміти, що російська сторона постійно проводить навчання по інший бік кордону. Так, справді, упродовж останніх років на Чудському озері це сталося вперше, але подібні навчання вони проводять і на морі. Тож нам просто потрібно розуміти, що це частина їхньої звичної поведінки.
Звісно, було б добре, якби вони повідомляли сусідні країни про такі навчання. Але, з іншого боку, ми також повинні розуміти, що кожна держава є незалежною в таких питаннях і сама вирішує, як проводити подібні заходи. Я майже впевнений, що якби ми проводили навчання зі свого боку, то не факт, що захотіли б повідомляти іншу сторону про кожне з них.
Тому на такі речі потрібно дивитися спокійно і зважено, адже це звичайна військова діяльність. Водночас для нас вона, безумовно, є тривожною, оскільки означає, що вони також відпрацьовують застосування сили на Чудському озері. А це точно не відповідає нашим інтересам.
«Їм байдуже до всього, і вони робитимуть те, що вважатимуть за потрібне»
– Чи свідчить цей інцидент про ширші зміни у військовій поведінці Росії вздовж східного кордону НАТО?
– Якщо озирнутися на все, що Росія робила досі, то, на мою думку, вона завжди демонструвала, що їй байдуже. Їм байдуже до всього, і вони робитимуть те, що вважатимуть за потрібне, – передусім для того, щоб створювати плутанину в сусідніх країнах. Як видно з багатьох їхніх дій, це їхній звичний спосіб поведінки.
Ми ніколи не можемо точно сказати, якою є мета тієї чи іншої дії. Але частини своєї мети вони вже досягли, коли про це заговорив увесь світ. Саме тому, на мою думку, ми не повинні завжди приділяти таким діям стільки уваги, адже це повсюди створює атмосферу страху.
Ми маємо бути реалістами. Ми знаємо, що завжди існує ймовірність того, що одного дня на нас можуть напасти. Але водночас ми зробимо все необхідне, щоб цьому запобігти. Саме так ми мислимо.
І готовність полягає не лише у військових можливостях. Вона також стосується внутрішньої безпеки та виявлення проблем усередині нашого суспільства. Нам потрібен значно ширший погляд.
– Що сьогодні найбільше непокоїть Естонію: ризик прямої військової ескалації чи російська кампанія гібридної війни?
– Усе разом. Ми вважаємо, що військова ескалація не є для Росії першим варіантом.
Упродовж багатьох років – фактично протягом усього періоду нашої незалежності – Росія завжди залишалася нашим сусідом. І ми бачили, що вона намагається використовувати всі можливі засоби, щоб здобути вплив на нашу країну.
На мою думку, їхній пріоритетний підхід полягає у впливі на процес ухвалення політичних рішень. Вони намагаються просувати певні ідеї в наше суспільство. Намагаються впливати на місцевих жителів так, щоб ті починали вірити в те, що найбільше вигідно Росії.
По суті, вони хотіли б впливати на наші країни м’якшими методами, за обставин, які зовні здаються демократичними. Такий підхід ми спостерігали і в багатьох інших державах.
«Ці бійці стануть об’єктами вербування російських спецслужб»
– Естонія очолює зусилля щодо заборони в’їзду до Шенгенської зони для російських колишніх учасників бойових дій. Чому це необхідно?
– Я цілком упевнений, що Європа дедалі краще усвідомлює цю проблему. Звісно, у політичному сенсі це складне питання, оскільки Європейський Союз – не одна держава. Він складається з дуже різних культур і різного розуміння ситуації.
Але ми продовжуємо тримати це питання на порядку денному. І добре, що Європейська комісія вже зробила певні кроки до вироблення більш загального підходу.
– Чи починає, на вашу думку, Європа усвідомлювати довгострокові безпекові ризики, пов’язані з поверненням російських військових із фронту?
– Зараз ми використовуємо заборони на в’їзд як найшвидший спосіб обмежити їхнє пересування до Естонії в найближчому майбутньому.
На мою думку, це також чіткий сигнал міжнародній спільноті: якщо ви воювали проти українців у цій агресивній війні, ви ніколи не повинні отримати доступ до Європи.
Наразі ми запровадили заборони на в’їзд приблизно для 3100 людей. Але ми також розуміємо, що самостійно не зможемо зробити цього щодо всіх, хто воював на боці Росії.
Ми вважаємо цю групу людей дуже небезпечною у майбутньому. Як ви, найімовірніше, знаєте, російські спецслужби використовують людей із бойовим досвідом. Вони є легкою ціллю для вербування і, ймовірно, виконуватимуть вказівки російських розвідувальних і силових структур.
Саме в цьому ми вбачаємо найбільшу загрозу: у майбутньому їх можуть залучити до різних атак по всій Європі, і вони можуть створити для нас багато проблем.
Другий момент полягає в тому, що ми не вважаємо правильним, аби росіяни вільно пересувалися Європою, поки триває ця війна. Це два різні аспекти проблеми.
Як відомо, у Європейському Союзі також обговорювали видачу віз громадянам Росії. Ми однозначно підтримуємо позицію, що зараз вони не повинні отримувати туристичні візи. Як може бути так, що вони насолоджуються сонцем десь у Ніцці, поки в Україні триває війна?
– Що б ви сказали партнерам у ЄС, які все ще не готові підтримати пропозицію Естонії?
– Я сказав би, що рано чи пізно ця проблема опиниться на вашій території, а тоді вже може бути запізно.
Ми намагаємося запобігти майбутнім інцидентам. Запобігання завжди є найдешевшим і найефективнішим способом уникнути проблем.
Я особисто обговорював це питання з багатьма колегами з держав, які мають іншу позицію. Їхні аргументи можна зрозуміти, але вони дуже наївні.
– Що це за аргументи?
– Вони вважають, що Європа повинна продовжувати взаємодіяти з громадянами Росії, щоб ті могли побачити демократію, навчатися за кордоном і, можливо, одного дня принести демократичні цінності назад до Росії.
Але коли я озираюся на останні 200 років, то не бачу періоду, коли російське суспільство функціонувало б у справді демократичний спосіб. Саме тому особисто я не вірю, що це раптом станеться у майбутньому.
Звісно, ми розуміємо, що є росіяни, які думають інакше. Але принаймні доки триває ця війна, тиск необхідно чинити і на російське суспільство загалом.
– Естонія ухвалила закон, який припиняє адміністративні зв’язки Естонської православної церкви з Московським патріархатом. Чому це рішення визнали важливим для національної безпеки?
– Ще на початку війни в Україні наш уряд дійшов висновку, що через дії російської влади її можна характеризувати як терористичний режим. Це є основою всього.
Коли ми змінювали законодавство, головний принцип полягав у тому, що жодне релігійне об’єднання, яке діє в Естонії, не повинно мати адміністративних зв’язків із терористичною державою в будь-якій частині світу. Це загальний принцип. Він стосується не лише Росії.
Другий момент полягає в тому, що патріарх Російської православної церкви відкрито оголосив цю війну священною. Іншими словами, Московський патріархат публічно підтримав цю агресивну війну і цей режим. Ми повинні враховувати це, коли говоримо про діяльність церков у демократичних країнах.
За своєю адміністративною структурою вони отримують вказівки безпосередньо з Москви. Я не уявляю, як це може нормально функціонувати, якщо ці вказівки надходять від установи, яка підтримує війну проти України.
Жодне демократичне суспільство не повинно цього терпіти. Саме тому ми змінили закон, заборонивши релігійним організаціям підтримувати прямі адміністративні зв’язки з іноземними структурами, які відкрито підтримують тероризм або інші форми насильницької діяльності.
– Наскільки суттєво Кремль використовує релігійні інституції як частину ширшої стратегії впливу та гібридної війни?
– Звісно, такі структури також можуть стати майданчиками для поширення ідеології. Але, на мою думку, це не головне питання. Головним є сам адміністративний зв’язок. Це принципове питання.
Як я вже говорив, ідеться не лише про Росію. Ми не терпіли б діяльності будь-якої релігійної організації, яка має прямі адміністративні зв’язки з урядом, що відкрито підтримує тероризм або насильницьку діяльність.
Цей закон не спрямований конкретно проти Росії. Він ґрунтується на загальних принципах. Сьогодні ми говоримо про одну церкву, але у майбутньому це могла б бути будь-яка інша релігійна організація з подібними адміністративними зв’язками.
Стійкість, Іран і відповідь Європи
– Не розкриваючи таємниць, які найважливіші уроки Естонія засвоїла з досвіду України та загалом із конфліктів на Близькому Сході для власного безпекового планування?
– Я не хотів би розкривати всі висновки, яких ми дійшли. Але загалом головний урок полягає в тому, що до процесів має бути залучене все суспільство.
Ідеться не лише про військові можливості. Ідеться також про готовність цивільного населення: як люди впораються, якщо не буде електроенергії чи води, або якщо їхні будинки будуть зруйновані.
У цьому й полягає сутність стійкості. Ми маємо бути готовими до кожного сценарію і знати, що робити. Що довше суспільство здатне витримувати такі умови, то більші його шанси на успіх.
Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році, спочатку очікували, що війна завершиться дуже швидко. Завдяки стійкості українського суспільства цього не сталося. Українці досі тримаються, і ця стійкість, безумовно, є одним із головних уроків.
Військові можливості, звісно, також мають вирішальне значення. І ми повинні показати, що за необхідності не вагатимемося завдати удару у відповідь.
– Наскільки Естонію непокоїть поглиблення стратегічного партнерства Росії з Іраном та іншими державами, які підтримують Москву?
– Я сказав би, що більшість країн світу непокоїть кожне партнерство, яке розвиває Росія.
Запроваджені проти Росії санкції були корисними. Вони загалом ускладнили життя в Росії – в економіці, військовій промисловості та багатьох інших сферах.
Що менше партнерів матиме Росія і що менше економічних зв’язків вона зберігатиме, то швидше, можливо, почне серйозно замислюватися над завершенням цієї війни.
Ми не вітаємо жодних партнерств, які допомагають Росії виживати під санкціями, оскільки зрештою вони становлять загрозу для нашої безпеки.
– Чи достатньо швидко Європа пристосовується до змін у безпековому середовищі, спричинених Росією та її партнерами?
– Я – державний службовець, а не політик, тому мені складно відповідати на це запитання. Звісно, усі ми хотіли б у всьому рухатися швидше.
Але Європейський Союз є об’єднанням незалежних держав, і ми також розуміємо, що досягати згоди завжди складно.
Звичайно, ми вітали б швидші рішення і жорсткіші санкції проти Росії, які ще більше ускладнили б для неї ситуацію. Але ми також повинні прийняти, що підхід має бути зваженим.
Наша проблема полягає в тому, що, хоча ми намагаємося пояснювати, що означає жити поруч із Росією, люди в тих частинах Європи, які розташовані значно далі, необов’язково відчувають або повністю розуміють цю загрозу.
Ми бачимо її щодня. Держави, які географічно розташовані далі від Росії, часто її не бачать.
