Мантра «підтримувати Україну стільки, скільки треба», поширена західними політиками, це — самозаспокоєння. Стратегія на майбутнє відсутня.
До такого невтішного висновку, як для України, так і для Європи з Америкою, прийшли журналісти впливового британського видання Financial Times. Пропонується серйозно задуматися над тим, куди прямує Цивілізований Світ під проводом США і щó слід зробити вже, щоб Україна не залишилася без допомоги й не зникла з мапи світу, але перемогла.
Станом на сьогодні Захід роздумує над тим, чи дозволити путіну отримати Україну як єдиного офірного цапа, котрим не шкода пожертвувати заради колективної безпеки. Так, за підрахунками Кільського інституту світової економіки, обсяг нової західної допомоги Києву зменшився майже на 90% порівняно із 2022 роком.
Виборцям, яких підбурюють пропутінські крайньоправі та крайньоліві популісти, набрид конфлікт в Україні, хоча для них він був і лишився виключно війною на телеекрані. Європейський союз, США і Північноатлантичний альянс після 18-місячної перерви відновлює своє 15-річне потурання путінській агресії.
Ось, чому сценарій «якщо росія переможе» (чого не варто скидати з розрахунків нікому — прим. ред.) стає дедалі правдоподібнішим. Нижче у кількох пунктах пояснимо, як він може виглядати та до чого призвести у разі втілення:
Це не спекуляція. Це саме те, що росіяни вже зробили в Україні: масові страти, кастрації, зґвалтування, тортури та викрадення дітей...
Згадайте складені росією перед вторгненням списки українських громадських діячів, які підлягають знищенню. Партизанські атаки українського підпілля спричинять нові репресії з боку росії.
Ще мільйони українців бігли б на Захід, але цього разу — назавжди. Не забувайте, що прибуття 1,3 мільйона біженців у 2015 році призвело до різношерстних популістів (від Віктора Орбана до Ґерта Вілдерса — прим. ред.) у Європі.
Про це розмірковує колишній британський дипломат Пітер Рикетс, можливо, ця держава навіть вступить до ЄС, оскільки путін не дуже переймається цим регіоном. Але можна очікувати на повторні російські атаки, незалежно від того, які «договори» були підписані.
Бо з історії відомо, що росія постійно порушувала і горезвісні Мінські угоди після 2014 року. Накатаний російський наступ продовжиться, окупанти прагнутимуть захопити все нові території, коли це буде можливим.
Дара Массікот із Фонду Карнеґі за мир у всьому світі констатує: «Щоразу, коли росіяни думають, що вони «перемогли» у конфлікті за правління путіна — Сакартвело у 2008-му, Україна у 2014-му, Сирія у 2015-му — вони дізнаються щось про нас... стають надто самовпевненими у своїх силах і через кілька років пробують більші та сміливіші операції».
Імовірне створення української армії у вигнанні, що здійснює рейди з європейських країн, стане додатковим стимулом для російських атак на ці місця. Це поставить колективну безпеку Європу під загрозу, на яку ніхто не зможе дати гідну відсіч.
Окрім того, путін уже побудував справжню економіку воєнного часу: його військо оновило свої методи на десятиліття менш як за два роки, а його населення показало, — терпітиме навіть велику війну. Чому б не продовжити відкушувати шматки від сусідніх держав?
Віктору Орбану, який підтримує путіна, варто задуматися про те, що Угорщина межує з Україною і він може бути наступним. Але угорський прем'єр-міністр вочевидь розраховує отримати у подарунок за службу Кремлю українське Закарпаття.
Дискредитований блок НАТО зіткнеться зі своїм найсерйознішим випробуванням. НАТО і ЄС — можливо, найсильніші із багатонаціональних союзів, що залишилися у багатонаціональному світі., де знову голову здіймають праві популісти, а путін прагне довести, що вони не витримають під його натиском.
Якщо російська армія нападе на республіки Балтії, то НАТО, ймовірно, спрямує туди власні війська, але чи надовго та, чи чисельними вони будуть? Щойно кілька сотень західних солдатів повернуться мертвими у трунах додому, праві та ліві партії вимагатимуть «миру», тобто нездійсненних мирних договорів із путіним.
Вочевидь, західні країни могли б відступити, заявивши, що вони виконали своє зобов'язання за Статтею 5 спільного договору НАТО, тобто боротися за союзника. Ніхто не захоче доводити справу до ядерної війни, особливо, коли противником є навіжений і ошалілий кремлівський бункерний дід.
Стаття 5 не є священною, як і решта інших міжнародних угод — від Конвенції ООН проти тортур до правил ЄС щодо бюджетного дефіциту, — які регулярно безкарно порушуються всіма членами Організації Об'єднаних Націй. Російська армія в Україні, ХАМАС в Ізраїлі та ЦАХАЛ у Ґазі нещодавно порушили міжнародне право на камеру, це бачив увесь світ.
У будь-якому разі, два стовпи так званої «міжнародної спільноти» — британський уряд і майбутня (можлива) президентська адміністрація Дональда Трампа у США — схоже, покінчили із міжнародними договорами. Москва дала для цього безліч приводів і прикладів.
Підсудний Трамп заявив (за словами його колишнього радника з національної безпеки Джона Болтона): «Мені начхати на НАТО», і, бувши 45-м американським президентом, часто погрожував вийти з Альянсу. Жителі США і ЄС поки що почуваються захищеними, путін не прийде за ними (так вони досі думають, а дарма — прим. ред.).
Не дивно, що деякі східноєвропейські чиновники почали подумувати про те, щоби спробувати напасти на росію першими, а не сидіти та чекати, доки вона нападе на них. Імовірний такий наступний сценарій: багато європейських країн витрачають величезні кошти на оборону, знову запроваджують військову службу (призов) та інвестують у власну ядерну зброю, при цьому дозволяючи путіну знущатися з себе.
Так, кинути напризволяще Україну — це варіант, апробований двічі у минулому (у 1917-1922 і 1938-1946 роках — прим. ред.). Але є й альтернатива: росія має низькотехнологічну економіку розміром приблизно із канадійську, а отже вразлива до всього.
Європейці могли б допомогти Україні протистояти путіну, навіть якби Трамп вийшов із гри, тоді ЄС доведеться швидко нарощувати свою власну збройову промисловість, однак зусилля, які вимагатимуться від них, будуть незначними порівняно із російськими. Європі також доведеться замінити американську допомогу Україні.
Так, €71,4 мільярда за перші 21 місяць великої війни (починаючи з 24.II.2022), за даними Кільського інституту, або €40,8 мільярда на рік — це €70 на рік на кожного європейського громадянина НАТО. За бажання ЄС може ці кошти знайти, а отже це рішення набагато привабливіше та раціональніше за просту зраду України й відмову від її підтримки на догоду путіну.