Багаторічне ігнорування Кремлем проблем суб'єктів ресурсної федерації на тлі окупації Криму та частин Сходу України – міна сповільненої дії.
Цілком імовріно, що невдовзі ми всі станемо очевидцями хвилі невдоволень і дзеркального сепаратизму, розгорнутого на терені від Карелії та Адиґеї до Сахаліну й Чукотки.
Про це йдеться у розлогому матеріалі, підготовленого і оприлюдненого аналітиками авторитетного видання "Financial Times", передає інформаційна агенція "Останній Бастіон".
Назагал прихильників версії, які вважають, що війна росії проти України може спровокувати розпад РФ, умовно можна розділити на наступні 3 категорії:
Розмови про дезінтеграцію та фрагментацію московії можуть здатися дивними у той момент, коли орда Владіміра Путіна розширює свою "імперію зла", загарбуючи щодня нові метри української території.
Проте в інтерв'ю італійському журналу "Limes" російський фахівець із зовнішньої політики Сєргєй Караганов висловився з цього приводу, коли його запитали, чи може тривала війна в Україні спровокувати розпад ресурсної федерації, наступним чином:
«Ми знаємо, що така можливість існує, і ми відкрито її обговорюємо... Ми також знаємо, що вперше після Холодної війни деякі західні держави відкрито ставлять за мету розділити росію. Захід, звісно, не вважає, що веде війну з росією. Але наша країна залучена в "екзистенційну" боротьбу із Заходом, в якій, я переконаний, має перемогти, адже йдеться про виживання країни».
Погляди російського пропагандиста Караганова (саме так його позиціюють за межами РФ – прим. ред.) загалом відбивають антагоністичний, антизахідний спосіб думок політичної та військової еліти московії; це, як мінімум, дозволяє говорити про примарні перспективи швидкого врегулювання воєнного конфлікту в Україні.
В останні місяці на шпальтах американської преси з'явилося кілька есеїв, де висловлюються думки на підтримку поділу чи радикальної реорганізації ресурсної федерації; одне з них – "Деколонізувати росію" – нью-йоркського автора Кейсі Мічела.
Посилаючися на спомини колишнього директора Центрального розвідувального управління Роберта Гейтса, пан Мічел пише, що «під час розпаду СССР у 1991 році Річард (Дік) Чейні, який тоді був міністром оборони в адміністрації президента Джорджа Буша-старшого, хотів побачити демонтаж не лише Совєцького Союзу та Російської імперії, але й теперішньої росії, щоби вона більше ніколи не могла знову загрожувати світу».
Кейсі Мічел перераховує регіони, які оголосили "суверенітет" під час розвалу СССР – від Республіки Комі та Татарстану до Удмуртії та Республіки Саха (Якутія); частково цей процес запустив Боріс Єльцин, який ще в 1990 році заявив наступне: «Беріть стільки суверенітету, скільки зможете проковтнути».
За президентства ґебіста Путіна Москва не тільки відновила контроль над усіма регіонами, а й посилила централістський диктат, запровадивши жорстку владну вертикаль.
Частковим винятком стала хіба Чечня, де клану кафірів Кадирових дозволено керувати республікою як особистою вотчиною за умови збереження лояльності путінській банді.
Пан Мічел вважає, що потреби у розподілі ресурсної федерації може і не виникнути, якщо цю країну вдасться модернізувати та відновити за зразком демократичної конфедерації (скажімо, на кшталт тих же США чи Бразилії, але це виглядає примарним – прим. ред.).
Зовсім іншу думку висловлює Януш Бугайський із "Jamestown Foundation", який вважає, що «розпад росії спровокує міжетнічні та територіальні конфлікти, але також і призвести до появи кількох певно цілком життєздатних держав із досить високим рівнем політичної стабільності», наприклад, у Поволжі (Ерзянь-Мастор), на Уралі (Башкортостан)та у Сибіру (Хакасія).
Історик Владіслав Зубок вважає, що якщо росія буде змушена укласти невигідну для себе мирну угоду, то навіть у цьому випадку протягом деякого періоду Україні та колектвиному Заходу доведеться співіснувати з ослабленою та приниженою, але все ще авторитарною російською державою.
А проте, ще у 2013 році письменник Владімір Сорокін випустив роман "Теллурія", де йдеться про розпад росії (як, втім, і Європейського союзу), змальовуючи ситуацію, коли путінська авторитарна система врешті-решт припинить своє існування, зрозумівши за собою повноцінне дроблення всього континенту: «Утвердження в Москві будь-якого ліберального режиму прискорить неконтрольовані відцентрові процеси».
Росія сьогодні лінгвістично більш однорідна країна, ніж СССР, чого не скажеш про етнічну та релігійну складові, виходячи з чого повторення катастрофічного сценарію 1917-го чи 1991-го західні аналітики вважають малоймовірним.
Однак вже зараз своє око на майже знелюднені регіони Далекого Сходу покласти перенаселений комуністичний Китай, який страждає на брак ресурсів; Пекін готовий "прихистити" частину Сибіру, але відкрито про це не говорить.
І вказана ситуація породжує цікаве питання: враховуючи те, що КНР на Заході розглядають як головного конкурента у XXI столітті, чи не зацікавлені західні уряди у збереженні стабільної, єдиної росії більше, ніж в її розпаді?
Своєю чергою, як раніше вже повідомляв "Останній Бастіон", усі громадяни України як один уже мусять працювати над умовами, котрі сприятимуть цілковитій дезінтеграції росії, її остаточному розпаду.