Фотографія зірки, яка збентежила астрономів
Деякі люди стверджують, що це доказ «інопланетних мегаструктур» невідомого походження.
Астрономів збентежило нове фото екстремальної зоряної системи, оточеної дивними концентричними геометричними смугами. Ця фотографія того, що виглядає як «космічний відбиток», була зроблена космічним телескопом Джеймса Вебба, найновішою обсерваторією NASA. Інтернет одразу ж наповнився припущеннями. Деякі люди навіть стверджують, що це доказ «інопланетних мегаструктур» невідомого походження.
Команда в Сіднейському університеті вивчає цю зірку, відому як WR140, більше 20 років, тож ми маємо ідеальну позицію, щоб використовувати фізику для інтерпретації того, що ми бачимо. Опублікована в Nature модель пояснює дивний процес, який змушує зірку створювати сліпучі кільцеві візерунки, видимі на цій фотографії Вебба.
WR140 називають зіркою Вольфа-Райє. Вона є однією з найбільш екстремальних зірок, які будь-коли відомі. На рідкісному, але прекрасному зображенні ця зірка час від часу випускає клубки пилу в космос, розмір якого в сотні разів перевищує Сонячну систему. Радіаційне поле навколо зірки Вольфа-Райє настільки сильне, що пил і вітер розноситься назовні зі швидкістю тисячі кілометрів на секундуа. Хоча всі зірки мають зоряний вітер, ці дуже сильні зоряні вітри викликають щось, що більше схоже на зоряний шторм, який містить такі елементи, як вуглець, що утворює пил.
WR140 обертається навколо іншої зірки, яка є масивним блакитним надгігантом, який також має сильні вітри. Оскільки подвійна зірка постійно рухається по своїй орбіті, фронт зіткнення також має обертатися. Після цього шлейф кіптяви природним чином згортається в спіраль, схожу на струмінь води з обертового садового спринклера. Ці дві зірки рухаються не по круговій, а по еліптичній орбіті. Утворення пилу періодично посилюється, коли подвійна зірка наближається до найближчої точки.
Кінцевий результат усіх цих фізичних процесів дуже гарний. Подібно до заводної іграшки, WR140 випускає точно виточене димове кільце кожні вісім років обертання. Потім, через вісім років, зоряна пара повертається на орбіту, і з’являється інша оболонка, ідентична попередній оболонці, що росте всередині бульбашки свого попередника. Кожна з них є майже точною копією попередньої оболонки. Це означає, що найстаріша, найвіддаленіша оболонка, яку можна побачити на фотографії Вебба, мала бути запущена приблизно за 150 років до найновішої оболонки, яка все ще перебуває в зародковому стані та прискорюється від пари сяючих зірок.
