Геополітична покинутість Кремля
Затягування війни проти України породжує ефект глобального відчуження Росії. У Москви невеликий вибір союзників.
Путінська кривава авантюра не те, що не вирішує, а тільки створює снігову лавину проблем, які ведуть російську недоімперію до втрати залишкової суб'єктності на міжнародній арені. Зазначена деградація позицій РФ спостерігається на всіх напрямках.
І, хоча ситуація ще не вийшла на рівень 1917-1920 років, уже закладені всі передумови для такого критичного рівня ослаблення режиму. Відтак зовнішнє втручання здатне стати рятівним колом для локалізації ентропії, що насувається.
Перша фаза прихованої внутрішньої хаотизації РФ уже минула, знайшовши свій вираз у Прігожинському заколоті терористів-«вагнерівців». Попри зусилля ФСБ з усунення бунтарів, росіяни зрозуміли, що путінізм пустив украй глибоке коріння, і втрачено надійне управління по лінії центр-периферія.
Не дарма, конфігурація вищої політичної еліти держави-агресорки зараз виглядає як чотиричлен, в якому власне путінська фракція (куди входить і родина Патрушевих) вже просто перша серед рівних. Сам Владімір Путін стоїть біля керма «групи управління» і реалізує координацію.
Далі йде угруповання силовиків вищої ліги на чолі з Сєргєєм Шойгу, Валєрієм Гєрасімовим, Сєргєєм Чємєзовим та їхніми сателітами з олігархів та регіональних еліт. У зоні їхньої відповідальності: військово-промисловий комплекс ресурсної федерації московії та вирішення зростальних проблем на полі бою.
Дещо нижче за статусом група «Роснєфті» Ігоря Сєчіна та «системні ліберали» на чолі з прокитайським Міхаілом Мішустіним, за спинами яких видніються тіні братів Ковальчуків. Вони контролюють сировинну базу та відповідають за макроекономічну стабільність.
Для цих елітаріїв війна завдає більше проблем, аніж бонусів і дивідендів, тому в їхніх бункерах панують «миротворчі» настрої, схиляючи Путіна до пошуку виходу із «СВО», бо вибори 2024 року спонсорувати ресурсу бракує. Паршивий сигнал в умовах поляризації суспільства, яке ставить незручні питання про перспективи країни на нову шестирічку зі «щасливим дідусем».
Нарешті, останнє угруповання найаморфніше і консолідується навколо Дмітрія Мєдвєдєва: тут і газовики, і Ротенберги, і Сєргєй Наришкін на пару з Романом Абрамовічем... Войовнича риторика алкозаступника голови Ради безпеки РФ виглядає епатажно, але насправді нагадує мильні бульбашки, тож і перспективи цієї фракції «супного дня» дуже сумнівні.
Лінії розколів усередині путінської банди руйнують цілісність зовнішньої політики. Відповідно, Росія опинилася на черговій розтяжці – суть поточної миті полягає в тому, що відбувається скочування Москви у всеосяжну залежність від азійських гравців на тлі швидкого відкату на європейському напрямку.
Група Шойгу-Гєрасімова, за посередництва КНР, реалізує військовий пакт із КНДР, яка готова поділиться снарядами для артилерії в обмін на економічні бонуси та доступ до сучасних російських військових технологій. Альянс із третьосортною країною-ізгоєм навіть за мірками Азії виглядає симптомом повної покинутості РФ і є жахливим сигналом напередодні 78-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй.
Ймовірно, Сєргєя Лаврова усунуть з посади міністра закордонних справ, оскільки в очах населення 1/6 частини земного суходолу подібна принизлива зовнішня політика викликає подразнюючу зневіру, що зростає. Власне, поглиблюються геополітичні проблеми й на європейському просторі.
Так, Єреван через зближення Москви з Анкарою та Баку шукає варіанти вирватися з орбіти російського впливу із метою отримати військову підтримку Вашинґтона і Парижа. У Вірменії усвідомлюють ризики фрагментації власної території, адже турки та азербайджанці планують організувати прямий сухопутний коридор між своїми територіями; нової війни схоже не уникнути.
На тлі вірменської справи стає очевидним крах ОДКБ, і саме через це питання білоруський бульбенфюрер Алєксандр Лукашенко прилітав до Путіна. У Мінську бояться бути втягнутими у нову російську авантюру на Південному Кавказі.
Також Лукашенко загрожує скоротити військову взаємодію, якщо Росія не збереже на наявному рівні обсяг фінансової підтримки. Але в умовах внутрішньоелітного роздратування та падіння економіки годувати білорусів стало дуже обтяжливо, тож вусатий диктатор навіть думає дистанціюватися від токсичного і біднішого сусіда з кремлівського бункера.
Між тим, як раніше вже повідомляла медіаагенція "Останній Бастіон", декілька днів спостерігаємо небувалу глобальну активність провідних світових гравців. А епіцентр цієї активності, звісно ж, – Україна.
