Постпутінізм
Російський диктатор вважається поціновувачем переписаної історії та різних пам'ятних дат. До них він "підганяє" власні заплановані заходи.
Проте тепер його захоплення повністю анульовано. 558 днів мерзенної, безглуздої, кровопролитної бійні проти України – могильник чинного історичного та політичного міфу Росії, її величі, яка вже не відродиться.
Лихо лише в тому, що аморальна нікчема з глибин затхлих кремлівських бункерів не здатна визнати своє тотальне банкрутство по всіх фронтах. Владімір Путін продовжує тягнути життєвоважливий для нього особисто час в ілюзорній надії якось усидіти на троні, тримаючи у руках ядерну валізку з червоною кнопкою.
Певна річ, у ближньому колі токсичного узурпатора протікає серйозна дискусія щодо майбутнього. Ні, майбутнє країни чи населення РФ панівний клас (гебістів і олігархів) не хвилюють, у них інша проблема: яким чином на довше утримати владу і гарантувати всі блага, що надаються нею?
РФ-Московія після Путіна чи пак після путінізму – головна тема в умах кремлівських функціонерів. Як би це не звучало тривіально, але заколот терористів під проводом Євгєнія Прігожина, а також подальша загибель ватажка угруповання "Вагнер" продемонстрували остаточний кінець путінської доби.
Політичною аксіомою є наступна теза ворожих пропагандистів, нібито «проти доброго, справедливого правителя не бунтуватимуть». Але проти Путіна збунтувалася найпопулярніша і найбоєздатніша військова сила РФ – "вагнерівці", котрі "маршем справедливості" підвели жирну лінію під стабільністю режиму, показавши кінець суспільного консенсусу між бункерним дідом і населенням.
Вторгнення в Україну стало капканом, в який засунув свою голову російський вождь. Захоплений фантомними химерами про "велике минуле Росії", Путін забув про Realpolitik, зірвавшись у вир своїх же фейків і хибних пропагандистських конструктів.
Він повівся щодо політтехнологів, які продали йому ностальгійну програму для аудиторії, віком старше 45-50 років. Але "маленька переможна війна" затягнулася, трансформувавшися на поточному витку, в українську відповідь – битву безпілотників, яка паралізує десятки російських міст та деморалізує маси.
Тому правитель-невдаха тепер сидить біля розбитого корита в оточенні зубастих конкурентів на невдовзі тепле і вільне місце у Кремлі. Проте, якщо розбирати настрої еліти, то постпутінізм уже настав: ніхто серйозно не вірить у те, що Путін уціліє на своєму черговому терміні, – він просто набрид, став нудним і пластмасовим інтриганом.
На передній край висунуто дилему подальших дій із метою самозбереження кланів. Технічно, Путіна можна законсервувати на посаді, якщо проти нього пустити контрольованих конкурентів, на кшталт маріонетки ФСБ Ігоря Гіркіна-Стрєлкова (хоча цьому терористу вже навряд пощастить побачити небо не у клітинку).
Подібний розклад ще й підкреслить, хто ж найбільший патріот, коштом якого посилиться Ніколай Патрушев і його немолода команда. Але ще 12 років чекізму – немислимий експеримент над собою для групи постпутіністів.
До них слід віднести очільника Тульської області Алєксєя Дюміна, чий імідж наступника був необхідний задля балансування політичних амбіцій міністра-оленяря з Туви Сєргєя Шойгу. Цей останній упевнено йшов до найвищої державної посади, особливо після вилазок із Путіним у сибірській тайзі.
Але Шойгу, м'яко кажучи, обнулився на війні проти України, а тому мало корисний. Так, що участь у червневому Прігожинському путчі та ризик ліквідації штовхають клан Дюміна йти va banque.
До ватаги постпутіністів належить заступник голови Ради безпеки та поціновувач горілки "Finlandia" Дмітрій Медведєв, а також командувач "Росгвардії" Віктор Золотов. Експрезидент узагалі єдина на Московії людина, яка підсиділа Путіна у Кремлі з дозволу самого бункерного діда, то він – найімовірніший постпутініст.
Що ж стосується Золотова, то після заколоту 24.VI.2023 він має настільки широкий функціонал, що здатен організувати палацовий переворот і взяти владу. Так, здатен, бо йому може підставити плече інший "піхотинець Путіна" – генерал-полковник поліції Рамзан Кадиров, зуб на якого давно заточили на Луб'янці.
Власне, крім яскравих політичних замінників кремлівського бункерного діда існує і блок технократів, на кшталт прем'єр-міністра Міхаіла Мішустіна, за чиєю спиною стоїть китайський диктатор Сі Цзіньпін. Голові уряду РФ удається утримувати відносну економічну стабільність, а у населення до нього позитивний настрій, тому його тихий похід на Кремль за підтримки Пекіна цілком можливий.
Аналізуючи, навіть вищезапропонований (але не остаточний) перелік імовірних нових очільників Кремля, напрошується висновок: жодної трагедії без Путіна не станеться. Він просто бренд, який зараз став бляклим і дорогим у підтримці, – відповідно, у тих, хто його замінить, усе більше шансів переїхати до Кремля, а також відкрити нову сторінку вже постросійської історії, чиє місце на цвинтарі.
Також медіаагенція "Останній Бастіон" закликає читачів пам'ятати, що Росія de facto вже ступила на шлях процесу внутрішніх "спецоперацій". Певно, буде бадьоро і з вогником, – доведено Прігожиним!
