Годівничка закрилась: «соросята» залишились без мільйонів
Про безробітних «соросят» і чому на них благодійник Сорос та USAID витрачають купу грошей.
За дописом Ольги Голубовської:
У 2025 році після закриття USAID тисячі працівників агентства та пов’язаних із ним НГО («гошок») втратили високооплачувану роботу. The New York Times опублікувала емоційну статтю про «важку долю» «соросят».
Так, жінка з 20-річним стажем і зарплатою 175 000 доларів на рік (її чоловік, який працював у грантожерській «гошці», теж втратив роботу) тепер живе на фудстемпах, Medicaid та дитячій допомозі для малозабезпечених. Куди родина поділа такі гроші — незрозуміло.
Інша, старша віцепрезидентка грантожерської «гошки», заробляла 272 000 доларів на рік. Після звільнення ходила на співбесіду на посаду керуючої магазином спецій із оплатою 19 доларів за годину.
Третя втратила контракт на 200 000 $ і тепер викладає два курси за 9 000 $ на рік.
Ці цифри порівнюються із зарплатами (перекреслено) державних посадовців США:
- Конгресмени — 174 000 $
- Віцепрезидент — 235 000 $
- Федеральні апеляційні судді — 264 000 $
- Президент США — 400 000 $
Далі йде аналіз фінансової звітності такої «гошки» — Citizens Network for Foreign Affairs (CNFA), в якій працювала одна з героїнь The New York Times.
З бюджету організації лише 6,3 % пішло прямими грантами на цільову аудиторію. Навіть якщо припустити, що всі субпідрядники працювали ідеально на користь бенефіціарів — то максимум 17,7 %.
Решта — зарплати, бонуси, подорожі, консультанти та «інші витрати» (понад 9 млн $).
Зарплати топменеджменту цієї «гошки» у 2023 році:
- Президент — 991 000 $
- Віцепрезиденти — від 250 000 до 399 000 $
Таким чином, ринок оцінює навички цих людей у рази нижче (19 $/год або 9 тис. $ на рік замість 272 000 $), але через державні гранти вони роками отримували зарплати, вищі, ніж у віцепрезидента США чи професорів Гарварду.
Тепер додам і від себе. І USAID, і фонди Сороса часто підтримують схожі напрямки: демократію, громадянське суспільство, права людини, медіа, судову реформу, антикорупцію у пострадянських країнах, Східній Європі, Африці, Азії тощо.
Є прецеденти спільного фінансування організацій: USAID регулярно надавала гранти організаціям, пов’язаним із мережею Сороса або тим, що працюють паралельно. До прикладу, установа, яка давно співпрацює з Open Society Foundations, — East-West Management Institute (EWMI), за 15 років отримала від USAID понад 270 мільйонів доларів.
Зважаючи на доволі мізерні кошти (6–17 %), які доходять до кінцевих споживачів послуг USAID і Сороса, виникає запитання: навіщо вся ця «благодійність»? Якщо USAID — це «годівничка» для «своїх», то Сорос витрачає власні, кровно (на чужій крові, звісно — фінансовими спекуляціями) зароблені кошти. І чому така плідна співпраця та спільні цілі?
Не буду довго розжовувати (хоча можу), скажу коротко:
- Жодної благодійності немає. Управління цінностями та світоглядом — це один із найвищих рівнів Третьої світової війни (про її 7 рівнів писав ще у 2013 році).
- Свої гроші і Сорос, і корпорації США, які стоять за USAID, сповна повертають із світоглядно та фінансово «окупованих» країн через сформовану ними мережу агентів впливу.
- Виплекані грантами «соросята» не лише допомагають спонсорам реалізовувати свої цілі, а й, за цією логікою, руйнують структури власної держави: менш компетентні — через невігластво; більш прагматичні — заробляють гроші, виконуючи запити спонсорів.
А чи є корисні проєкти від Сороса та USAID? Звісно, що є. Адже для аудиторії має бути «замануха» — це класика жанру. Але й тут нюанс: переважно такі ініціативи не є основними чи пріоритетними. Відтак відбувається «каналізування» енергії людей, які, за інших умов, могли б принести реальну користь державі.
