Гордон про «бездоганного» Зе

Людині для поцінування будь-чого – події, колеги, шедевру чи страви – потрібні холодний розум і критичне мислення, а за їх браком бажано мати хоч би якісь, але – розум і мислення. 

Афішувати володіння досконалим і охолодженим мислительним апаратом обережна людина не стане вже з тієї причини, що завадить їй ота сама критична налаштованість. Адже претензії на об'єктивність поцінування стосуються у першу чергу себе – мислителя. Та така вже доля медійників у всіх їхніх різновидах – взявся за перо чи клавку, камеру чи мікрофон, значить, мусиш поціновувати. Принаймні, удавати, що здатен.

Ліберально-демократична спільнота «Еха Москви» (хтось додає – «з імперсько-зверхнім забарвленням», і нерідко має рацію) отримала портретну характеристику нашої недолугості з-під пера топового українського поціновувача Дмітрія Гордона. Місцями настільки істерично захопливу, що доводиться відбиватися від думки про власну недалекоглядність – як ми могли існувати поза партією «Слуга Народу» стільки часу?!

Те, що зубр української медійної пущі, пан Гордон фактично заціпенів перед величчю постаті Зе услід за автором рядка про «найгеніальнішого президента нашого часу», ключового офісного радника Андрія Єрмака, є проблемою самого професіонала Гордона. Нас же збурює те, що його панегірик на честь Їхньої  Сміховинності Блазня губить честь нашої країни в очах тієї дещиці країни сусідньої, котру ще (чи вже) не судомить від лексем «взуття», «тато» і «кохання».

Запропоновані вам, панове, наступні два абзаци позбавляють автора необхідності розлогого коментування інтерв'ю Дмітрія Гордона, виставленого на московітському «Ехові». Знайомтесь, меншовартість у всій її огидності. 

«Інесса Землер: Владімір Зєлєнській, як тільки-но дізнався про те, що сталася ця катастрофа, перервав свою відпустку і повернувся з Оману до Києва. Як ви розцінюєте його дії в цій ситуації?  

Дмітрій Гордон, український журналіст: Владімір Зєлєнській завжди бездоганно діє у подібних ситуаціях, оскільки він дуже гарна людина, і його реакція, перш за все, людська, що мало кому з політиків, взагалі, у світі сьогодні вдається».

Це про того найлюдянішого, котрий за дев'ять місяців встиг вибудувати владу абсолютно нездатну бути владою! Закам'янілі бовдурі з острова Пасхи здаються живішими на тлі заціпенілої камарильї «кварталу-95 плюс Аваков», яка цілісінький день після іранської авіатрощі тупо чекала на прибуття пахана на район. Головнокомандувач квартальною опричниною «терміново» летів з оманського інклюзиву… 18 годин. І ми за три доби потому все ще не знаємо, у чиїх повітряних просторах бовтався наш пубертат з президентськими повноваженнями!

Перепрошуємо, пане Гордоне, але саме ваш найлюдяніший геній у давно вже монопольно-президентській Україні несе повну відповідальність за куршавельський слалом голови СБУ (уявіть, це  квартальне горе ще не подало у відставку! Щоправда, лічені місяці як спечений лейтенант про офіцерську честь має приблизні уявлення), за заблукалого невідомо де керівника Офісу преЗе, якому засідання РНБО до висолопленого язика, за позбавлені практичного сенсу нічні а ля Сталін посиденьки переляканого напівскладу нацнебезу, за еталонну бездарність – дівчинку Юлю, яка маячнею про офіційно-робоче-відпускний візит свого роботодавця до Оману шокувала світ, й усіх прес-секретарів президентів і королев тепер гнітить одна думка – а що, можна й так?!

Потерпіть, леді енд джентльмени, побачите, що можна по-всякому.

Гордонівський пасаж про «яблуко від яблуні» викликає сумніви у власній просторово-часовій локалізації топ-медійника – є підстави вважати його малоросійським квантом, який перебуває в якомусь іншому, все ще совковому світі.

Тому вже практично міфічна особистість специфічного, за Гордоном, криворізького професора Олександра Семеновича Зеленського несподівано постає перед нами в образі такого собі спринтера у розхристаній сорочці, який ганяється коридорами вишу за корумпованими, здебільшого вже колишніми студенточками, що посміли презентувати дідусеві-безсрібнику коробку цукерок (швидкість перегонів зростає, коли на коробці випікає очі ненависне «від Рошен»). Звісно, у подібній атмосфері не міг не вирости «бездоганно людяний» Володимир Великий. І навіть заввишки приблизно такий, як Владім Владімовіч.

Читайте Гордона, ми вам гарантуємо сміх крізь сльози. Подібне інтерв'ю на честь розгубленого і ніякого 42-річного нелоха із хронічним нетриманням слова та «інтуїтивною вселенською емпатією» (©, Гордон) можна дати спросоння або з переляку, ну, звісно, і за пристойні гроші.

Фе, як засмерділо. І якби вже вгамувалися по ясна залюблені у Зе фанати зеленого – ми впритул не бачимо не Президента України, а оце горе на нашу голову, яке посміло ним найменуватися. Скажіть ще, що це Зе змусив Іран визнати вину за авіатрощу.

P.S. Після вчорашнього віеозвернення Зе не утримуємося. Цинічне окозамилювання з талановито поставленим роликом і трагічними позами, вражаюче природною артикуляцією блазня замість брифінгу і відповідей на неминуче гострі запитання. Що далі?