П’ять років ганьби: як звільнення Стерненка стало символом залежного суду
Що стояло за звільненням Стерненка у 2021 році.
Якось непомітно пройшла п’ята річниця видатної події, аналогів якій не було в історії українського, так би мовити, правосуддя — без феєрверків, урочистого концерту в Палаці «Україна» й навіть без виступу Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с). А між тим, 9 квітня 2021 року Одеський апеляційний суд ще до розгляду апеляційної скарги засудженого до 7 років позбавлення волі громадянина Стерненка змінив запобіжний захід і, випустивши Стерненка зі слідчого ізолятора, призначив йому цілодобовий домашній арешт. Така ж доля спіткала й подільника Стерненка — неодноразово засудженого Демчака, який разом зі Стерненком у 2015 році викрав та катував депутата Комінтернівської селищної ради Щербича, вимагаючи, щоб той склав депутатські повноваження.
Не секрет, що на звільненні Стерненка наполягало посольство США. Бо хоча великої користі від нього нашим заокеанським партнерам ніколи не було (єдиний внесок Стерненка в зміцнення дружби між українським і американським народами полягав у тому, що він надавав сексуальні послуги прес-секретарю Уляни Супрун), для тимчасової повіреної у справах США Крістіни Квін принципово важливим було показати, хто хазяїн в українському домі — звісно ж, посольство США в Україні. Урешті-решт, те, як посол Сполучених Штатів керує українськими судами, користуючись їхньою абсолютною залежністю від місцевого монарха, є показником ефективності дипломатичного представника в очах Державного департаменту.
При цьому місіс Квін організувала звільнення Стерненка дуже просто — посольство США запропонувало обміняти «справу Стерненка» на «справу Татарова», себто звільнити Стерненка з СІЗО в обмін на те, що Шевченківський районний суд м. Києва відмовить у задоволенні клопотання про продовження досудового розслідування щодо витівок заступника глави Офісу Президента Татарова.
Навіть страшно подумати, що було б, якби в Україні існувало незалежне правосуддя — Стерненко зараз відбував би покарання в Менській виправній установі в селі Макошиному, можливо, в одному загоні разом із Татаровим.
Але головним ініціатором звільнення Стерненка з СІЗО все ж таки була не посольство США, а Служба безпеки України. Бо Стерненко й Демчак не з власної ініціативи катували Щербича, а лише виконували вказівку куратора з 1-го відділу головного відділу захисту національної державності Управління СБУ в Одеській області. І якщо зараз їх покарати, то як СБУ керуватиме іншими своїми «позаштатниками», які подеколи виконують вельми специфічні завдання — викрадають людей, малюють свастику на стіні Офісу Президента чи організовують масові заворушення під Верховною Радою з киданням гранат?
Недоторканність Стерненку та Демчаку була гарантована навіть без втручання посольства США — саме тому прокурори роками не ходили в судові засідання у справі за обвинуваченням Стерненка, а генеральний, прости господи, прокурор Луценко доручив начальнику «четвертого» департаменту Бедріківському заблокувати повідомлення Стерненку про підозру в умисному вбивстві людини (це, до речі, сталося після того, як на День працівника прокуратури у 2018 році перший заступник голови СБУ Демчина та куратор Стерненка, заступник начальника Главку «К» Пісний, завели Стерненка в кабінет до Луценка й пояснили Юрію Віталійовичу, що агента СБУ ніколи й ні за яких обставин не можна притягувати до кримінальної відповідальності).
Тому, насправді, треба не заздрити Стерненку, а вступати до лав негласних позаштатних співробітників СБУ — це, як бачимо, не тільки почесно, а й вигідно.
«Редакція «Останнього Бастіону» може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі «Опінії» несуть самі автори.»
