Гробниця легендарного Ґільґамеша містить іншопланетні технології
В історії людства є численні міфи, один з яких розповідає про існування доісторичних велетнів, подібних «богам». Шумери звали їх ануннаками.
Відповідно до стародавніх записів із месопотамської долини, ймовірно, ануннаки були розвиненим іншопланетним видом, який прибув на Землю у пошуках цінних металів, перш за все, — золота. З часом вони змішалися з людьми, давши початок потомству, котре починалося з легендарного Ґільґамеша.
Шумерська цивілізація (перша в історії людства передова, чия спадщина досі багатьох науковців приголомшує) виникла приблизно за 5000 років до Різдва Христового на території сучасного центрального і південного Іраку. Шумери залишили по собі велику кількість клинописних пам'яток, які фіксують їхню історію, культуру, релігію, науку та інші аспекти життя.
Найвидатнішими серед них є розповіді про походження людини, а також міфи та легенди про творення Всесвіту як такого. Красномовним прикладом слугує віднайдена археологами величезної гробниці луґаля Урука — Ґільґамеша, яка містить передові технології, що перевищували можливості тієї епохи.
За свідченням однойменного епосу, шумерський правитель Ґільґамеш відрізнявся від звичайних людей усім: мав 5 метрів зросту, безмежну силу і надзвичайний розум. Він був повновладним луґалем Урука, найбільшого і найбагатшого містом шумерської цивілізації та Передньої Азії в цілому.
Для багатьох дослідників, які працюють у вузьких і усталених рамках академічної науки, подібне звучить аж надто фантастично. Хоча відкриття стародавнього поховання довело, що Ґільґамеш існував насправді й не був уявним героєм давнини.
«Під час розкопок неподалік руїн міста Урук ми знайшли залишки споруди, яку цілком можна вважати гробницею. Поховання розташоване там, де раніше було річище Євфрату. Я не хочу однозначно стверджувати, чи це гробниця правителя Ґільґамеша, бо тіло слід проаналізувати у лабораторії, але виглядає вона дуже схожою на ті, що описані в давній шумерській поемі», — зазначає співробітник Мюнхенського історичного музею Йорґ Фассбіндер.
У 2003 році на півдні Іраку за допомогою ехолотної технології група археологів під керівництвом пана Фассбіндера виявила стародавнє поселення посеред пустелі. Це старовинне місто має понад 6000-літню історію.
Дослідники виявили, що у давнину там були не тільки сади, будинки, канали та інші споруди, але також величезний мавзолей. Археологічна команда відновила інформацію з ехолотів, що місто на 99% ідентичне Уруку, про яке свідчать шумерські записи.
Розміри, як на той час, вражають — у діаметрі поселення понад 5 км; Урук вважається і до нині найбільшим містом стародавнього світу. Його стіни були до 10 метрів заввишки, а всередині — безліч храмів і палаців, просунута система каналів, яка зрошувала сільськогосподарські угіддя та слугувала шляхами сполучення.
Все це показує, що Урук був дуже багатим і розвиненим містом у минулому. На площі понад 100 гектарів розкопок група археологів також визначила сади, поля і навіть будинки-зіккурати, схожі на ті, що описані у давній поемі-епосі про Ґільґамеша.
«Я не злукавлю, коли скажу, що цé шумерське місто — «Венеція посеред пустелі». Це свідчить про високий рівень розвитку тогочасних жителів. Крім того, у гробниці була знайдена статуя саме Ґільґамеша; його статура відповідає опису з епічної поеми. На руці у нього предмет, схожий на годинник, він тримає біля тіла дорослого лева», — прокоментував результати розкопів пан Фассбіндер.
Оскільки, згідно з шумерськими записами, Ґільґамеш був п'ятим луґалем Урука, із нині відомого списку царів, вважався сином жреця Луґар-банді та божества Нінсун (хазяйка диких корів). Сучасники знали його як «Короля Героїв» через силу і мужність, які значно перевершували звичайних людей.
В епосі Ґільґамеш змальований дитям Небес, у чиїх жилах текло 2/3 крові Господа й 1/3 крові людини; таким робом, він мав мудрість і силу божеств, але не мав їхнього довголіття й безсмертя. Луґаль Урука дуже жорстоко правив над своїми підданими, заганяючи молодь у рабство.
Задля порятунку свого тлінного життя люди покликали на поміч богів, які створили дикого чоловіка, на ім'я Енкіду, щоби протистояти жорстокості Ґільґамеша та зупинити його. Енкіду їде в Урук і веде запеклу боротьбу проти Ґільґамеша, але зрештою обидва стають друзями.
Відтоді луґаль змінює свою поведінку, починає дбати про своїх підданих і вирушає на пошуки пригод разом з Енкіду: вони долають багатьох монстрів і ворогів, прагнуть натрапити на еліксир безсмертя і залишають «книгу мудрості». Якщо ці історії правдиві, то Ґільґамеш не просто міфічний персонаж, а справжній гігант, який існував у давнину...
Якщо це так, то гробниця не лише археологічне відкриття, але й може змінити розуміння історії та знання про походження людини. Адже згідно із записами шумерської цивілізації, ануннаки, — творці Урука і його панівної династії, — це різновид розвинених іншопланетян.
Якщо ці історії правдиві, то люди не є результатом природної еволюції, а скоріше іншопланетними експериментами. І, можливо, Ґільґамеш мав силу і розум, що перевершують людські сили сьогодні, а ще, певно, він спромігся знайти спосіб жити вічно та заволодіти передовою технологією.
Ось, ті речі, які роблять людей надзвичайно допитливими та провокують досліджувати світ довкола нас, як сьогодні, так і споглядаючи у позавчора. За 2500 років до народження Ісуса Христа луґаль Ґільґамеш став головним персонажем однойменної епічної поеми, — «книги», яка вважається найдавнішою в історії, яка насправді є лише набором глиняних таблиць із клинописами.
Згідно з писаннями, Ґільґамеш був похований у гробниці безпосередньо під Євфратом. Однак після його смерті річка неодноразово змінювала течію до Перської затоки у різні напрямки.
На жаль, невдовзі після того, як археологи виявили це давнє поховання, в Іраці знову спалахнула війна. Ця територія була оточена, нова влада заборонила вхід як мешканцям, так і науковцям і репортерам.
До нині таємниця Урука і гробниці його правителя ще не розгадана, і все, про що ширяться чутки — є гіпотезами без наукових доказів. Імовірно, коли іракський уряд дозволить відновити дослідження, правда про Ґільґамеша та його творців-ануннаків стане надбанням широкого загалу.
