Хер вам, а не податки!

Народний депутат України від фракції «Слуга народу» Данило Гетманцев у інтерв’ю «Главкому» окреслив обрії нової економічної політики: мовляв, платоспроможні українці ухиляються від сплати податків і з цим тепер влада буде рішуче боротись. «Податкова – бідкається Данило Олександрович, – 10 років не бачить більше 5 млн працездатного населення. Тобто за даними податкової вони взагалі не отримують доходи. І при цьому всьому в нас затори у великих містах щоранку із дуже недешевих автомобілів. Це, погодьтеся, свідчить про рівень добробуту частини населення? А інша частина – медики, вчителі, пенсіонери, поліцейські – поставлені на межу виживання… Чому так відбувається? Тому що внаслідок тіньової економіки національного доходу перерозподіл не працює як слід. Ті, хто одержує дохід, відмовляються від сплати чесної долі доходу на утримання соціальної сфери, доріг, оборони. Це нечесно і неправильно, особливо для держави, яка воює… Без прийняття непопулярних, але дуже потрібних рішень у нашої країни майбутнього нема».

Спробую пояснити голові Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради, звідкіля на вулицях з’являються недешеві автомобілі й чому порожній Пенсійний Фонд.

Ось, наприклад, своїми просторікуваннями регулярно розважає народ позаштатний радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк. Слово «позаштатний» означає, що Подоляк не отримує офіційну зарплатню й працює в Офісі Президента «на громадських засадах», себто безплатно. Але не варто думати, що Подоляк ночами розвантажує вагони, щоби зрання поснідати, чим бог послав, і бігти на Банкову радити Єрмаку. Насправді, йому в Офісі Президента платять «у конверті», без усяких формальностей – напевно, не менше 10 тис. доларів на місяць (принаймні, раніше радникам платили «десятку», але я не здивуюсь, якщо Подоляк виторгував собі надбавку за незнання української мови).

Але й ті, хто офіційно працевлаштовані в Офісі Президента, також працюють не за оклад – не думаю, що президентська прес-секретар Юлія Мендель отримує «у конверті» менше, ніж 3 тисячі доларів на місяць. Скоріше за все, 5. Бо «трьошка» – це було до 2010 року, а зараз тарифи значно зросли. І усілякий непотріб на кшталт колишнього радника на громадських засадах секретаря РНБОУ Сергія Сивоха, вільного сина Кавказу Міхеїла Саакашвілі чи птаха-говоруна Олексія Арестовича – вони також живуть не на допомогу з безробіття. Усім їм щомісяця робляться виплати «вчорну» з так званого «президентського фонду».

У червні 2019 року Руслан Рябошапка, як тільки отримав кабінет на Банковій, дав інтерв’ю «Лівому Берегу», де розповів, що в НАЗК за часи Порошенка співробітникам неофіційно виплачували «у конверті» щомісячну матеріальну допомогу від тодішнього президента. Судячи з того, що після призначення генеральним прокурором Руслан Георгійович не розпочав за цим фактом досудового розслідування, він і сам не відмовлявся від таких конвертів, які, напевно, роздаються досі.

Нехай народний депутат Гетманцев пригадає, скільки грошей неофіційно виплачується його колегам по фракції – ці цифри неодноразово озвучувались: як стверджують на умовах анонімності самі народні, так би мовити, обранці, торік пересічному депутатові фракції «Слуга народу» Офіс Президента платив по 5 тис. доларів а головам комітетів – по 15 тис. доларів на місяць. Зараз пішли чутки, що розмір виплат значно збільшений, оскільки весільні фотографи, артисти розмовного жанру та чемпіони з греко-римської боротьби, приведені Одним з Найвеличніших Лідерів Світу (с) до Верховної Ради, впізнали, що таке радість життя й вже відмовляються натискувати кнопки за якихось п’ять «штук зелених».  Принаймні, саме такий висновок можна зробити з листування в партійному чаті, сфотографованому журналістами з балкону зали сесійних засідань Верховної Ради.

Якщо ж згадати, скільки доплачується вірним солдатам партії «Слуга народу» в Офісі генерального прокурора та Кабінеті Міністрів чи на які суми облаштовують собі маєтки придворні «борці з корупцією», то виникає цілком природне запитання: з яких джерел наповнюється «президентський фонд», з якого щомісяця витрачаються десятки мільйонів доларів на неофіційні виплати «чорним кешем»?

Якщо голова Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Верховної Ради України цього не знає, то спробую розкрити йому очі: гроші на виплати всім цим арестовичам, подолякам, саакашвілям та іншим арахаміям надходять з митниць – завдяки приховуванню товарів від митного контролю (не в останню чергу через «сірі» схеми ввезення автомобілів, які так обурюють Данила Олександровича), а також здобуваються шляхом розкрадання бюджетних коштів на «Великому Будівництві» та інших оборудках. Ба більш того, соцмережі заповнені плітками, що за надходження грошей від «контрабанди» (правильно говорити не «контрабанда», а порушення митних правил, оскільки контрабандою в сенсі статті 201 КК України вважається переміщення поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю лише культурних цінностей, отруйних, сильнодіючих, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів, зброї або боєприпасів і спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації) відповідальними є лейтенант Баканов і бригадний генерал Наумов, за розкрадання бюджетних коштів – заступник керівника Офісу Президента Кирило Тимошенко.

Звісно, ми, громадяни України, ніяк не можемо вплинути на апетити придворної камарильї чи якимсь чином зупинити це зухвале розкрадання бюджетних коштів. Але наївно очікувати, що ми ще й станемо добровільно наповнювати державну скарбницю частиною своїх заробітків, аби представникам влади було зручніше запускати туди свою руку.

Уявімо собі, якою була б реакція незабутнього Віктора Федоровича, якби він узнав, що якийсь клерк з Адміністрації Президента (типу, радник глави АП Сергія Льовочкіна) на пропозицію публічно доповідати про свою ділянку роботи лише українською мовою принародно – через соціальну мережу – відповів би: «Пошел на хуй. Так понятнее?». Скоріше за все, Янукович особисто вибив би зуби цьому клерку. А, можливо, ще й Льовочкіну поставив би пару синців під очима. Тому що подібну поведінку підлеглих президент може терпіти лише в одному випадку – якщо він сам є бидлом і набрав собі бидла в Адміністрацію. А двічі несудимий, яким би він не був насправді, не хотів виглядати, як бидло.

Більш того, Янукович не хотів виглядати і як малоросійський губернатор. Натомість прагнув бути монархом на чолі європейської держави, яку мріяв залишити в спадок діточкам і онукам. А тому не дозволяв від імені влади принижувати державні символи, зокрема українську мову – навіть примусив Азарова найняти репетитора, щоби засвоїти бодай найпростішу українську лексику.

Інша річ – це нинішня зграя «блатних і ніщіх», що окупувала вулицю Банкову: дрібні аферисти та інтелектуальний маргінес, метою яких є нацарювати сто рублів і втекти. Їм не потрібна ані держава, ані її символи, бо вони є бидлом. Тож не дивно, що коли шахраюватого радника керівника Офісу президента Арестовича (у минулому – травесті-артиста, що уславився виконанням ролі Люсеньки в комедійному фільмі «Не бійся, я поруч») публічно попрохали звітували про роботу української делегації в Тристоронній контактній групі українською мовою, то він публічно відповів: «Пошел на хуй. Так понятнее?».

І – нічого: зуби цілі як у Арестовича, так і в Єрмака. Ба більш того, керівник парламентської фракції партії «Слуга народу»  Арахамія дав інтерв’ю, в якому схвалив стиль публічних виступів радника Єрмака – мовляв, саме так і треба відповідати, коли посполиті вимагають від пана звітувати про діяльність Офісу президента та української делегації в ТКС українською мовою. Тому було б дивним вимагати від людей, яких представники влади посилають нахуй (чи, в написанні радника Єрмака, «на хуй») за прохання спілкуватись по-українськи, щоби вони добровільно віддавали оцим самим єрмакам і арестовичам частину свого заробітку у вигляді податків.

Україна – це типова феодальна державна, де влада не розділена на окремі незалежні гілки. А за умов феодалізму збирати податки можна лише силовим шляхом, визискуючи населення, найефективніший з яких – це віддавати окремі регіони на відкуп. Але можливостей для адміністративного примусу нинішня влада вже не має. Навіть двічі несудимий не міг примусово збирати податки й тому був змушений влаштувати «податкові майданчики», себто конвертаційні центри, через які підприємці виводили гроші «у тінь», але при цьому частина доходу від роботи «майданчиків» йшла в бюджет.

Верховна Рада може приймати будь-які закони, але владі не вдасться примусити платників податків оплачувати зі своєї кишені діяльність усіляких аферистів на кшталт Саакашвілі, Арестовича чи Сивоха, утримувати Ситника, зграю СБУшних контрабандистів чи наглядові ради держпідприємств. І ніякі заклики згадати про нещасну долю пенсіонерів не допоможуть – бо платники податків у відповідь лише порадять представникам влади менше красти та розігнати всі ці НАБУ та НАЗК разом з іншими дармоїдами.

Сміх та й годі: наприкінці лютого 2021 року від імені Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) у Верховній Раді були зареєстровані чотири законопроєкти стосовно податкової амністії, якими передбачено, що з 1 липня 2021 піддані Гаранта Конституції зможуть добровільно заплатити до бюджету від 2,5% до 9% (замість 18% податку на доходи фізичних осіб і 1,5 % військового збору, як це роблять ті, хто мав необережність не ухилятись від сплати податків) і легалізувати свої незаконно здобуті статки. В Офісі Президента вже порахували, що завдяки цьому громадяни виведуть «з тіні» 20 млрд. доларів і подарують команді Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) не менше 1 млрд. доларів.

Як бачимо, нікому з придворних економістів не спала в голову проста думка: добровільна сплата податків стане можливою тільки в разі проведення в Україні буржуазно-демократичних реформ, ліквідації посади президента, скасування феодально-станових суспільних відносин і переходу на засади суспільного договору. Без цього ніякі заклики легалізувати свої доходи «за півціни» не допоможуть – люди не стануть добровільно віддавати з заробленого навіть 2,5% попри всі бідкання представників влади, що в Пенсійному Фонді та державному бюджеті немає грошей на виплату пенсій, зарплатні лікарям чи фінансування Збройних Сил України.

Якщо в пана отамана нема золотого запасу, тоді треба не посполитих визискувати, а припинити створювати безглузді державні контори, на утримання яких витрачаються колосальні суми – одне лише НАБУ споживає на рік понад 1 млрд. грн., ще 800 млн. грн. витрачається на НАЗК, колосальні гроші уходять на всілякі вищі антикорупційні суди, наглядові ради державних підприємств та інший непотріб, який не несе суспільству жодної користі.

Яка притомна людина захоче віддавати свої кревно зароблені гроші цій державі після того, як Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с) дав вказівку готуватись до проведення в Україні Олімпіади 2028 або 2030 року? А його придворний міністр молоді та спорту Вадим Гутцайт замість того, щоби покрутити пальцем біля скроні й пояснити Недієздатному, що Україна живе на кошти закордонних кредиторів і не має де взяти кілька мільярдів доларів на проведення розважального видовища, вже розказує, як він працює над втіленням президентської вказівки. І це при тому, що Мінмолодьспорт досі не погасив борги за проведення державним коштом футбольного чемпіонату «Євро-2012» і зараз «у законному полі розглядає питання щодо їх скасування». 

Натомість Гутцайт, продовжуючи практику своїх попередників, ліквідував заходи з підготовки молоді до служби в Десантно-штурмових військах, які завжди проводились коштом спонсорів без жодної державної копійки, та забороняє змагання з парашутного багатоборства (стрибки з парашутом на точність приземлення, біг, плавання). Підстава – тренери й спортсмени (зокрема, неповнолітні) відмовляються примусово вступати в псевдо-громадську організацію «Федерація парашутного спорту», яку очолює колишній депутат Харківської обласної ради від Партії Регіонів на прізвище Шаповалов і через яку чиновники Мінмолодьспорт вже багато років розкрадають кошти державного бюджету.

Ця історія тягнеться з 2006 року: колишній перший заступник міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Шевляк, який отримав цю посаду за квотою легендарного шахрая Каськіва, здибався з таким же ж шахраєм Шаповаловим, у розпорядженні якого була печатка «громадської» організації, зареєстрованої за підробленими документами. За допомогою цієї печатки Шевляк, Шаповалов і третій аферист на прізвище Тьорло (до виходу на пенсію працював інспектором Товариства сприяння обороні України) налагодили виготовлення підроблених положень про проведення чемпіонатів і Кубків України з парашутного спорту, які замість міністра засвідчував своїм підписом Шаповалов і прикладав оцю саму печатку фіктивної фірми. У положення про ці неіснуючі «чемпіонати» шахраї записували умови: вступ у їх псевдо-громадську організацію, сплату їм «безповоротної фінансової допомоги, без ПДВ» та придбання в них якихось «сертифікатів парашутиста», які вони друкували на звичайному принтері й продавали як державний документ, що, начебто, дозволяє на території України виконувати стрибки з парашутом. А бюджетні гроші, що виділялись на проведення спортивних заходів, Шевляк, Шаповалов і Тьорло розкрадали – лише в 2008 році в такий спосіб аферисти поцупили з державного бюджету суму, що призначалась на проведення заходів з парашутного спорту та популяризацію служби в десантних військах, на суму, еквіваленту 100 тисячам доларів США.

Про все це стало відомо в 2009 році, коли Тьорло відібрав гроші в неповнолітнього вихованця державного закладу позашкільної освіти. Втрутилась Генеральна прокуратура, була відкрита кримінальна справа, внесені акти прокурорського реагування. У 2011-2013 роках суди скасували десятки наказів про проведення чемпіонатів і Кубків України з парашутного спорту, була  викрита феноменальна за своїм нахабством система грошових поборів зі спортсменів та тотальне розкрадання коштів державного бюджету, що виділялись на військово-патріотичне виховання молоді…

Усю цю історію я розповідаю тому, що ці два пройдисвіти, Шаповалов і Тьорло, продовжують до сьогоднішнього дня торгувати «сертифікатами парашутиста» та збирати гроші з учасників спортивних заходів – тільки вже не під дахом Шевляка та Каськіва, а разом з Гутцайтом. Бо міністр молоді та спорту, призначений на посаду від партії «Слуга народу», відмовився виконувати судові рішення й продовжує, як і його попередники, вимагати, щоби спортсмени платили шахраям «безповоротну фінансову допомогу, без ПДВ». А оскільки тренери, що займались розвитком парашутного багатоборства й готували молодь до служби в Десантно-штурмових військах, категорично відмовились збирати гроші з неповнолітніх, то Мінмолодьспорт взагалі заборонив проводити будь-які заходи з цієї дисципліни.

Це – відповідь пану Гетманцеву на його просторікування щодо необхідності фінансування оборони в умовах фактичної війни: для того, щоби утримувати Збройні Сили та забезпечувати підготовку мобілізаційного резерву, треба, передусім, демонстративно покарати мародерів, починаючи з того ж Гутцайта та двох його попередників, Жданова й Булатова.

Позаяк припиняти грошові побори з неповнолітніх спортсменів і розкрадання коштів державного бюджету, призначених для військово-патріотичного виховання молоді, влада явно не збирається, я не здивуюсь, якщо в разі початку серйозних бойових дій народне ополчення перед від’їздом на фронт проведе превентивні заходи в тилу й на ліхтарних стовпах опиняться міністр молоді та спорту Гутцайт та перший заступник генерального прокурора Говда, який покриває усі ці корупційні схеми. І, тим більше, смішно припускати, що хтось з тих, з кого Гутцайт намагається видавити копійку, горить бажанням платити податки цій злодійкуватій владі.

Ані Один з Найвеличніших Лідерів Світу (с), ані його придворні економісти ніяк не можуть збагнути: вони не потрібні суспільству, яке має здатність до самоорганізації і яке хоча й стихійно, але само виконує певні державні функції. Доки Данило Гетманцев бідкається на предмет «сплати чесної долі доходу на утримання соціальної сфери, доріг, оборони», суспільство давно розробило механізми фінансування соціальної сфери, культури, охорони здоров’я, оборони тощо повз кишені можновладців.

Попри те, що міністр Гутцайт забороняє заходи з військово-патріотичного виховання молоді та вимагає від школярів, які займаються парашутним багатоборством, платити гроші активісту Партії Регіонів і купляти якісь «сертифікати парашутиста», в Україні без будь-якої державної допомоги діють юнацькі гуртки з парашутно-десантної підготовки. Один з таких гуртків організували в Києві народний депутат VIII скликання Ігор Луценко та автор цих рядків. Можу поділитись досвідом з головою Комітету Верховної Ради Данилом Гетманцевим, як це працює.

Я відкрив рахунок, призначений для збору кошт на роботу гуртка, на який небайдужі громадяни добровільно переказують частину свого доходу як благодійну допомогу. Подарунки гуртку (масо-габаритні макети зброї, квадрокоптер тощо) зробили колишні заступники генерального прокурора та міністра юстиції, народні депутати попередніх скликань. Заняття, екскурсії – усе безкоштовно. Влітку за бажанням юних десантників та їхніх батьків влаштуємо військово-патріотичний табір на одному з приватних аеродромів з можливістю виконати стрибки з парашутами.

А тепер, шановний Данило Олександровичу, скажіть – навіщо нам Ваша влада та Ваш міністр Гутцайт, який вимагає, щоби ми ще й платили активісту Партії Регіонів за право займатись улюбленою справою? – Можете не сумніватись, що попри заборону Вашого міністра ми будемо проводити з дітьми змагання з парашутного багатоборства (для юнаків і дівчат у віці до 16 років – біг на дистанцію 800м, плавання на дистанцію 50м, імітація відокремлення від борта повітряного судна, імітацію приземлення з парашутом при стрибку з трампліна, польове збирання парашута на швидкість). Так, Ваш міністр заборонив присвоювати дітям юнацькі спортивні розряди, оскільки ми не хочемо купляти в шахраїв з Партії Регіонів якісь саморобні «сертифікати парашутиста». Але запевняю, що ми обійдемось без міністра та без його розрядів – от тільки не очікуйте, що я буду сплачувати податки: дякуючи панові Арестовичу, я тепер знаю, що відповідати на пропозицію поповнювати кишені можновладців.

Аналогічні приклади я можу навести в будь-якій іншій галузі – як без допомоги державного Пенсійного Фонду суспільство само утримує осіб похилого віку, як ремонтує дороги без коштів державного бюджету, як оплачує роботу лікарів, вчителів, митців.

Ось, знову ж таки, історія з мого життєвого досвіду.

Моя матір 1928 року народження вже кілька років як позбавлена пенсії. Раніше вона проживала в Донецьку, звідкіля я її забрав до Києва після початку окупації. Але виявилось, що навіть медичну допомогу матір не може отримати без «довідки переселенця». Довелось 88-річну (на той час) людину, яка самотужки не пересувається, везти до Шевченківської райдержадміністрації, щоби матір за дві години сидіння в черзі написала власноручну заяву про взяття її на облік. Але цього виявилось замало – треба було ще й відкрити рахунок в Ощадабнку: як пояснили в РДА, оскільки державний Ощадбанк є власністю Яценюка, усі вимушені переселенці зобов’язані відкрити там рахунки, інакше пенсія їм виплачуватись не буде. Довелось везти матір у Ощадбанк, де знову черга – усі мої прохання до менеджерів банку відкрити рахунок старенькій людині поза чергою були проігноровані. Коли матір вже знепритомніла, довелось везти її додому, так і не відкривши рахунок.

Тим не менш, у РДА матір поставили на облік без відкриття рахунку під мою обіцянку, що впродовж місяця я знову спробую її привезти у відділення Ощадбанку. Але невдовзі поштою надійшло повідомлення, що матір з обліку знята й у виплаті пенсії їй відмовлено – як виявилось, співробітники якоїсь соціальної служби ходять по оселях вимушених переселенців і перевіряють, чи, дійсно, вони тут проживають. Коли прийшла оця «перевірка», мене вдома не було, а матір незнайомим людям двері не відкрила – і ось вже 6 років вона не отримує ані копійки з Пенсійного Фонду.

Звісно, матір навіть не знає, що їй платять пенсію – вона всім забезпечена. Судитись з владою я не бачу сенсу – ще в 2016 році в країні була запроваджена адвокатська монополія і тепер я не можу, взявши в своєї матері довіреність, подати від її імені позов до суду з вимогою відновити виплату пенсії. Натомість я повинен наймати адвоката й платити йому кілька років, бо можна не сумніватись, що на рішення суду першої інстанції Пенсійний Фонд обов’язково подасть апеляційну скаргу, потім буде касаційна інстанція – усе це затягнеться роки на три й коштуватиме мені 2-3 тисячі доларів. Натомість влада мріє, що я буду наповнювати зі своїх гонорарів Пенсійний Фонд, щоби ці гроші переказувати на окуповану територію тим, хто мене та мою родину вважає ворогами. Ага, щас…

Тому маю запитання до Данила Гетманцева: Даниле Олександровичу, а Ви впевнені, що після всього цього я ще й маю сплачувати податки на утримання Вас, Ваших соратників та Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с)? Більш того, я й інших закликатиму цього не робити. Оскільки свідома несплата податків – це єдиний мирний шлях  до ліквідації в Україні феодально-станового суспільного ладу. Нам, громадянам України, така держава не потрібна й ми їй нічого не винні.