Хроніки Українських Йолопів

Нагадую читацькій громадськості про мій персональний блог під романтичною назвою «Хроніки Українських Йолопів».

Тільки на сайті «Х.У.Й.» можна прочитати про операції правнуків Дзержинського, ознайомитись зі змістом  таємних документів НАБУ, довідатись про подробиці біографії «професійних громадських активістів» і «представників громадянського суспільства».

Зокрема, у 2018 році я прокоментував фотографію, на якій були увічнені моральні авторитети української нації – радник міністра внутрішніх справ Авакова Юрій Бутусов, екс-міністр молоді та спорту Дмитро Булатов та інші представники Революції Гідності. Попри те, що з моменту публікації сплинуло понад 6 років, вона не втратила актуальності.

Читайте та насолоджуйтесь.

Інколи в одній фотографії, як море в краплі води, відображається ціла епоха. Одна з таких фотографії, що може вважатись символом тих грандіозних перетворень, які розпочались в Україні внаслідок Революції Гідності (деякі несвідомі громадяни називають її Великою кримінальною революцією, натякаючи на потік криміналітету й шахраїв найрізноманітнішої спеціалізації, що потрапили у владу після втечі президента Януковича), була зроблена в Києві влітку 2013 року.

На ній –  маловідомі тоді люди, які за кілька місяців по тому були оголошені моральними авторитетами української нації, стали міністрами, головами обласних державний адміністрацій та членами колегії Міністерства внутрішніх справ України.

У центрі фотографії – шостий зліва (у жовтій футболці та темно-синіх спортивних штанях) – Олександр Васильович Ліщенко, широко знаний у столиці під прізвиськом «Ліча». Олександр Васильович – колишній депутат Київради, хоча в правоохоронних колах він більше відомий як рекетир, який розпочинав свою діяльність під проводом відомого київського бандита Валерія Прищика («Прищ») і доріс до «бригадира» Троєщинського ринку. Неодноразово розшукувався правоохоронцями за скоєння тяжких злочинів і затримувався за незаконне зберігання зброї. Лихі язики брешуть, що це саме він разом з іншим членом цього організованого злочинного угруповання Олексієм Чеботарьовим («Чеба») організував вбивства «Прища» 1 грудня 2003 року.

Більш того, деякі несвідомі журналісти навіть зводять наклеп на колишнього генпрокурора Віктора Шокіна, стверджуючи, що «Чеба» є його ледь не похресником, а «Ліча» вже довгі роки, начебто, працює в  співтоваристві з колишніми співробітниками Управління по боротьбі з організованою злочинністю м.Києва Валерієм Гелетеєм (нині – начальник Управління державної охорони), Віталієм Яремою (колишній генеральний прокурор України) та Олексієм Савченком (на момент цієї публікації – голова Миколаївської обласної державної адміністрації).

У 2014 році «Чеба» був оголошений у розшук за підозрою в організації викрадення та катування в січні 2014 року нинішнього народного депутата України Ігоря Луценка, а «Ліча» до 4 червня 2018 року непогано почував себе в Києві, маючи високих друзів і добровільних помічників у органах державної влади.

Втім, у ніч на 4 червня 2018 року в селищі Гореничі під Києвом був розстріляний автомобіль Range Rover, належний Олександру Васильовичу. Водій (24-річний Максим Ковтуненко) загинув, а «Лічі» вдалось вибігти з авто під час стрілянини й заховатись у лісосмузі.

По праву руку від «Лічі», ніжно обіймаючи Олександра Васильовича, стоїть Олексій Засенко – відомий забудовник, чия компанія «Будівельний союз України» регулярно вигравала земельні тендери, та депутат Київради, обраний у 2008 році від нерушимого «Блоку Леоніда Черновецького». Втім, у 2011 році, після того, як пришелепуватий київський градоначальник впав у монаршу немилість, Засенко разом з депутатом Київради Ігорем Кононенком покинув орбіту Льоні-Космосу й утворив фракцію «Ініціатива».

Перший зліва – Юрій Бутусов, нині – член колегії МВС, радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова та моральний авторитет української нації, залучений у 2014 році до виборів директора Національного антикорупційного бюро України. Називає себе «участник группы военно-тактической экспертизы Генеральной прокуратуры по расследованию событий на Майдане». Є власником інтернет-ресурсу «Цензор.нет», яке успішно підкладає під різних політиків: спочатку обслуговував колишнього лідера Соціалістичної партії України Олександра Мороза, потім – одного з керівників партії «Батьківщина» Олександра Турчинова, разом з Турчиновим у 2014 році пішов від «Батьківщини» й прибився до міністра внутрішніх справ Авакова. Що ж стосується «Цензор.нет», то цей ресурс Бутусов вигідно продав: нині 45% належить Олександру Турчинову, 45% Сергію Пашинському і 10% самому Бутусову. Втім, Бутусов живе не з доходу він реклами в цьому чесному та непідкупному інтернет-виданні, а з обслуговування найбрудніших корупційних схем. Принаймні, я не пригадую жодного помітного корупційного скандалу, де б Бутусов не пропонував свої платні послуги злодіям і хабарникам.

Не секрет, що Бутусов тривалий час під’їдався з рук «Лічі». Зокрема, коли той же ж Ігор Луценко проводив у 2008 – 2012 роках у Києві мітинги проти незаконної забудови, Бутусов привозив на місце проведення заходів звукопідсилювальну апаратуру й намагався піснями глушити виступи промовців. Щоправда, це Бутусов робив тільки в тому випадку, коли забудовник був пов’язаний з «Лічею».

Третій зліва – «чудом спасшійся царевіч Дмітрій», себто Дмитро Булатов. На момент, коли була зроблена ця фотографія, Булатов працював на Станції техобслуговування автомобілів, що належить підприємцю Юрію Зозулі (Зозуля також тут представлений – він другий справа, у білому кашкеті, сонцезахисних окулярах, темній футболці й зелених штанях). Лихі язики стверджують, що Булатов під час акцій протесту в 2013-2014 роках співпрацював зі Службою безпеки України, точніше – з 2 управлінням Главку «К» СБУ, передаючи інформацію про активістів «Автомайдану», яка в наступному використовувалась правнуками Дзержинського для знищення їх автомобілів. У січні 2014 року Булатов імітував своє викрадення, перед тим знявши з банківської картки, на яку збирались пожертви для «Автомайдану», 50 тис. доларів. Після «порятунку» Булатов заявив, що був викрадений особами, які розмовляли з російським акцентом і які йому, начебто, відрізали вухо. Після чого на поцуплені гроші відправився разом з коханкою відпочивати на пляжах Домініканської республіки. З відпочинку його до Києва викликав Юрій Зозуля, на дачі в якого Булатов, начебто, і переховувався впродовж тижня під час імітації «викрадення», направивши СМС-повідомлення про те, що Булатов оголошений героєм Майдану й призначений міністром молоді та спорту України.

До речі, посаду міністра Булатов отримав за квотою народного депутата України Артура Палатного – також колоритної постаті з давніми кримінальними зв’язками. Кажуть, Зозуля переконав Палатного, що Булатов у силу своєї інтелектуальної обмеженості та здатності красти все, що погано лежить, буде найкраще представляти інтереси своїх роботодавців. Тож не дивно, що перебування Дмитра Сергійовича на посаді міністра було хоча й недовгим, але яскравим, і завершилось реєстрацією кримінального провадження за фактом розкрадання ним коштів державного бюджету й фінансування приватних підприємств на окупованій території в Луганській та Донецькій областях. Тривалий час Булатов переховувався від слідчих Генеральної прокуратури на Сході України – для цього він за допомогою колишнього куратора з СБУ пішов служити у військо і «зник з радарів». На даний час Дмитро Булатов призначений на посаду заступника голови Державного агентства резерву України.

Другий зліва – між Бутусовим і Булатовим  – нинішній голова Київської обласної державної адміністрації Олександр Горган.

Крайній праворуч опізнаний як колишній депутат Київради від Блоку Черновецького Олексій Самохін, який перейменував свою кишенькову партію на «Автомайдан» і торгував обличчям на парламентських виборах 2014 року.

Ось така вона, Революція Гідності та її найкращі представники й моральні авторитети.