Хто гарантує Україні безпеку ?
«Повна перемога будь-кого здається малоймовірною»
Що означає надати «гарантії безпеки» Україні?
Післявоєнна Україна захоче переконатися, що росія більше не нападе. Але чи є щось, окрім повноправного членства в НАТО, що задовольнить Київ і стримає москву?
БРЮССЕЛЬ — Одного разу війна в Україні закінчиться. Як і коли залишається поки пророцтвом. Але одним із найважливіших питань буде те, як і ким забезпечувати майбутню безпеку України.
Можливі відповіді непрості й залежатимуть від результату війни. Але здається очевидним, що якщо росія не розпадеться та не перестане існувати, а Україна відвоює всю свою територію, будь-які гарантії безпеки, швидше за все, будуть частковими та крихкими.
Але без гарантій, кажуть чиновники та аналітики, важко уявити інвесторів, які повертаються в Україну, щоб відбудувати країну — або щоб у майбутньому не спалахнула нова війна.
Багато чого залежить від нерішучості самого Заходу, який хоче захистити Україну, але показав, що не хоче воювати за неї, не хоче прямої військової конфронтації з росією. Замість цього він намагався прокласти курс до стримування росії, але ніяк не провокуванням її.
На видному місці буде «багато ризиків для європейської та трансатлантичної єдності», – сказала Наталі Точчі, директор Інституту міжнародних відносин у Римі. За її словами, якщо Україні вдасться повернути навіть територію, втрачену після вторгнення росії минулого року, тоді в Європі та Вашингтоні лунатимуть голоси, які казатимуть: «Подивіться на поточні витрати, цивільні та військові — агов, компроміс».
Але за її словами, Україна захоче твердих зобов’язань щодо безпеки, і це може розділити Захід — країни Центральної та Східної Європи вимагатимуть членства України в НАТО, а західноєвропейські союзники відмовлятимуться.
Хоча НАТО та Європейський Союз пообіцяли Україні членство, кінцевого терміну немає, і не можна бути певними, що ці обіцянки будуть виконані. Прийняття Заходом України було однією з причин, яку назвав президент росії володимир путін для свого вторгнення.
Поки тривають територіальні суперечки, малоймовірно, що Україна у певній угоді про припинення вогню з росією отримає одностайну підтримку, необхідну для приєднання до будь-якої інституції.
Вирішальним буде те, як закінчиться війна, сказав Томас Кляйне-Брокгоф.
Ще до торішнього вторгнення, зазначив він, суверенітет України вже був скомпрометований російською анексією Криму. Оптимальним результатом зараз було б, якби Україна повернула всю втрачену територію, хоча це далеко не певно.
Тоді Україні було б легше уявити членство в НАТО, і це створило б певну недоторканність навіть для іншого російського лідера-ревізіоніста, сказав він. «Але ціна повної перемоги дуже висока, і що далі?».
Перспектива повної поразки росії, яка може підірвати путіна та його оточення, втілює ризик російської ескалації, якою багато лідерів країн НАТО, включаючи президента Байдена, здається, не бажають ризикувати.
Якщо лідерство путіна впаде, такі ключові європейські держави, як Франція та Німеччина будуть стурбовані тим, що може передвіщати хаотична росія, яка має ядерну зброю, і навіть поверненням до «смутного часу», років беззаконня, чвар і анархії які в росії. пережили на початку XVII ст.
Але все, окрім членства в НАТО, передбачатиме обіцянки, які Київ уже вважає порожніми. Їх намагалися зробити раніше, у 1994 році, коли Сполучені Штати, Британія та сама росія пообіцяли Україні територіальну цілісність і «гарантії» безпеки в обмін на відмову від ядерної зброї радянських часів згідно з угодою під назвою Будапештський меморандум .
Ці запевнення надійшли без жодних зобов’язань — звісно, з боку росії, а також із Вашингтона та Лондона — і виявилися марними.
Андерс Фог Расмуссен, колишній генеральний секретар НАТО, спробував звести коло в «Київському договорі безпеки» , пропозиції, яку він разом зі своїми колегами підготував восени разом з Андрієм Єрмаком, керівником апарату президента України Володимира Зеленського.
Він має на меті забезпечити щось дієве між порожніми запевненнями 1994 року та повним членством в НАТО та ЄС. Основна рекомендація для союзників України – перетворити країну на свого роду їжака чи дикобраза, настільки добре озброєного, щоб росія більше не намагалася його проковтнути.
Щоб досягти цього, він закликає до «стратегічного партнерства» між Україною та ключовими західними країнами у двосторонньому форматі для «багатодесятилітніх зусиль», щоб зробити Україну неприступною та здатною до власного захисту.
Пан Расмуссен порівняв свою пропозицію з відносинами між Сполученими Штатами та Ізраїлем, де багато співробітництва в галузі оборони, але немає офіційного договору про оборону.
По суті, ця пропозиція є альянсом без членства, не стільки гарантією безпеки для України, скільки стримувальним фактором для москви.
«Іронія полягає в тому, що не членство в НАТО вимагатиме від Заходу більше, ніж членство, і довше», — сказав пан Кляйне-Брокхофф.
Інші припускають, що окремі союзники, включаючи Сполучені Штати, Великобританію, Францію, Німеччину та Польщу, розмістять власні війська в Україні після війни, як НАТО направило передові багатонаціональні бригади в держави-члени НАТО, які межують з росією.
Але значна присутність військ у державі, яка не є членом НАТО, буде розцінена в москві як чергова провокація та ще один доказ, який відповідає наративу росії про те, що НАТО намагається вирвати Україну з російської сфери.
Як зазначає Бен Ходжес, генерал у відставці, який командував армією США в Європі, Сполучені Штати, Канада та інші країни мали війська в Україні, які навчали українську армію, аж до вторгнення росії, коли вони були виведені, щоб уникнути російсько-натівського удару. Під час протистояння «Якою буде їх місія?» запитав він.
Пан Ходжес вірить, що Україна, маючи "правильну" зброю більшої дальності від Вашингтона, який наразі неохоче готується, може перемогти росію та повернути всю окуповану територію, включаючи Крим, до кінця серпня.
«Немає можливості, щоб Україна була безпечною, доки росія контролює Крим», — сказав він. За його словами, Крим дозволяє росії блокувати Азовське море, ізолювати Маріуполь, вдарити по Одесі та домінувати в Чорному морі, водночас претендуючи на виключну економічну зону навколо Криму, обмежуючи вилов риби та розвідку газу.
Єдиною реальною гарантією безпеки для України є можливе членство в НАТО, стверджував пан Ходжес. Але яким би не був результат, сказав він, «він повинен базуватися на припущенні, що росія не поважатиме його, якщо її не змусять.
«росія не може бути винагороджена і думати, що те, що вони зробили, окупилося територіальною вигодою або впливом», — сказав він.
Але для багатьох, як-от Камілла Гранд, колишнього помічника генерального секретаря НАТО, який зараз працює в Європейській раді з міжнародних відносин, залишається ймовірним, що війна закінчиться тим, що росія «досягне часткових цілей». Повна поразка вступу росії та України в НАТО "це лише один сценарій, і оптимістичний", - сказав він.
Хоча щось, окрім членства в НАТО, «було б важко продати українцям», сказав він, росія припускатиме у своїх військових планах, що Україна фактично буде частиною НАТО, подібно до того, як вона завжди робила зі Швецією та Фінляндією.
Постконфліктна Україна «надасть НАТО найкраще оснащену, найкраще навчену та найбоєздатнішу армію в Європі — таким чином, забезпечуючи гарантії безпеки НАТО», а не навпаки, сказав він.
У певному сенсі вся ідея гарантій безпеки застаріла, сказав Стефано Стефаніні, колишній італійський дипломат у росії та колишній посол в НАТО.
Єдиною реальною гарантією безпеки України є членство в НАТО, сказав він, хоч це і складно. За його словами, гарантії безпеки від великих країн у будь-якому випадку були б рівнозначні членству в НАТО, і неминуче становили б ризики під час випробування.
Навіть зараз окремі країни НАТО відмовляються надсилати війська для військової допомоги Україні, то навіщо їм це робити в майбутньому? запитав він.
Можна уявити врегулювання зараз, коли Україна втрачає частину своєї території, а пізніше уряд Києва провокує росію, щоб повернути її, а потім намагається втягнути цих гарантів у конфлікт. Що б вони тоді робили?
«Навіть якщо Україна стане членом НАТО, це оборонний альянс, який супроводжується обмеженнями», — сказав пан Стефаніні.
Проте, за його словами, було б помилкою недооцінювати цинічну креативність дипломатів. Можна дійти до того моменту, коли переговори вироблять зобов’язання щодо нейтралітету України, але не роззброєння, з формулюванням про гарантії безпеки, «навіть якщо хтось, хто не є політиком, назвав би їх нереалістичними», – сказав він.
Він згадав Дейтонську угоду, яка завершила боснійську війну, назвавши її «незграбна акробатична архітектура, яка лише послужила для припинення війни». Навіть ця війна закінчиться, сказав він, і, ймовірно, на переговорах.
«Повна перемога будь-кого здається малоймовірною», — сказав він.
Тому в якийсь момент дипломатам доведеться проявити творчість, забезпечивши Україні певну надійну перспективу миру та безпеки, якимось чином підкріплену її союзниками.
