Хто приманив щура?

Товариство, нумо уявімо, що дивимося на себе із-за поребрика. Винесемо на якийсь час за дужки вже утрамбоване відчуття осоруги від влади тутешніх випадковостей. І то вже таке, що наше відчуття поки що не знаходить підтримки у нації. Ми горді з того, що належимо до вічних 12-15 відсотків.

Зграю токуючих тетеруків, яка нічого не бачить і не чує в екстазі інстинкту «копіпасту», бери голими руками. Що й було майстерно та хвацько зроблене групою бородатої бабці. Принаймні, на бородату  грішать. 

Як правило, згодом, коли ту наївну націю тюкнуть у тім'я і стає боляче, і не до розмноження, вектор меншості спрокволу набуває статусу дороговказу. Спершу лунають поодинокі стогони прозрілих: «Як ми могли повестися на оце лайно?!», «Куди ми дивилися?!», «Та він же із самого початку був …!».

Гул невдоволення і визнання цінностей меншості повагом трансформується у народно-демократичну революцію, нація оновлюється. Шаблон, який ще марксизм-енгельсизм правильно страктував законом діалектики – переходом кількості в якість. Одне яйце – не факт, що й курча, але двоє курчат – поголів'я.

Так було за вождя-неандертальця в Гроті Прийма під Львовом за 45,5  тисяч років до нас, коли ініціатором змін могли повечеряти. Так сталося на Майдані в 2014, коли за гідність заплатила життям Небесна Сотня, а решта перевернулася на інший бік і захропла під регіт квартальних блазнів. 

І кому жалітися, якщо зі здоровим глуздом дружать спершу лічені відсотки, сімдесяти трьом треба гахнути по тім'ю? Щоб в очах побігали криваві хлопчики.

Війна. Криваві хлопчики метушаться натовпами.

Що стало тригером? Тобто, чому пацюча лапа з-під спаської вежі потяглася до спускового гачка? 

Намір реанімації союзу не полишав головного пацюка з часів його  кадебістських студій. Резидент при дрезденському клубі не міг пробачити двадцятому вікові найбільшої геополітичної катастрофи – падіння своїх небес обітованих. І коли вже перманентно нетверезий «понімаш» з бодуна вирішив передати віжки щуру, той вищирився садистським оскалом – замаячив шанс!

Оминемо Придністров'я, Грузію, Білорусь. Спробуємо визначитися з Україною.

В 2005 Помаранчеву Революцію щур профукав. Ще чогось остерігався.

У 2007 мюнхенську пред'яву світ вирішив вважати бзиком чудернацького монарха чудернацької країни з чудернацькими насельцями: лише «топова вісімка» (Еритрея, Пн. Корея, Венесуела, Куба, Нікарагуа, Білорусь, Сирія та М'янма) не визнали, що практично усі 140 мільйонів етнічного конгломерату, розміщеного на землях від пам'ятника Канту до Берингової протоки, не мають царя в голові, зате моляться на лускунчика з кремлівського льоха. Притомний Захід визнав, посміявся і перекинув ресурс на уговкування далекосхідного монстра.  

Та коли в 2013 не спрацювала ставка на работніка шапки і сокири, щур пустився берега в Криму і терикона на Донбасі. З Кримом вийшло, чад побєдобєсія ототожнив скаженого з рашкою: є пу – є ра, і навспак. Донбас вісім років муляв недовершеністю агресії, але щур побоювався серйозних хлопців з мінською тягучкою. Копичив злість і залізо.

Чи вибухнуло би за інших обставин? Певно, що так. Але безпосереднім казусом беллі повномасштабного вторгнення у лютому 2022, з якого боку не підходити, стало обрання блазня президентом України.

Тут вже мова йшла не про шанс! У щура з'явився шансище!

Якими би виправданнями не маніпулювали сьогодні прибічники «нікакойразніци», треба визнавати: тверда впевненість звіра у сцикунстві випадковостей і їхньої паралельної до України свідомості й відпустила щурячі гальма. А ще ж олєнєвод надзижчав про «другу армію у світі».

Ну, посперечайтеся, фукали, з оцим фейсбучним колегою: «Доки люди не зміняться, доки не зникне совок з голів, доки будуть продавати своє майбутнє і життя своїх дітей і онуків за "гречку" чи можливість дивитись по ТВ російське і російськомовне лайно типу "Свати" і "Слуга народу" − у владі будуть покидьки, запроданці, маріонетки олігархів»©.

Дякуємо тобі, друже. Нас буде не завжди менше.

А щодо зашкального нині рейтингу боневтіка… Це, товариство, позичка. Переможемо нечисть, розчислимо втрати і здобутки, вийдемо на сухий залишок.

Тримайте пророцтво: усі виголошені гундосики не переважать пекучого болю від кинутого на смерть «Азову».

Доточаться здача півдня наввипередки, провалене оборонне замовлення, поцуплена слугами гуманітарка, корупція на держзакупівлях, єрмак з вагнергейтом і фронтовичка-безугла без клепки, орденоносці Лисий з Сашком. Сотні тисяч життів і мільйони доль.

Чи вам муляє випита генералом Кривоносом кава за державний рахунок в обложених орками Жулянах? Тоді вам не сюди – ідіть на марафон.

Спробуйте ще раз вчитатися у голі, убивчі, неспростовні факти.