Хто стане наступним прем'єр-міністром Франції?

Жодна кандидатура не задовільнить усіх

Після оголошення результатів виборів нинішній прем'єр-міністр Франції Габріель Атталь вирішив подати у відставку, оскільки його коаліція у парламенті розпалася. Найімовірніше, його місце посяде хтось із представників лівого «Нового народного фронту», який отримав найбільше голосів.

«Новий народний фронт» ‒ поспішно укладений альянс між чотирма основними лівими партіями ‒ соціалістами, зеленими, комуністами і рухом Жана-Люка Меланшона «Франція нескорена» ‒ неочікувано опинився на першому місці, друге зайняв блок президента Еммануеля Макрона «Разом», а ультраправа партія Національне об'єднання» Марін Ле Пен опустилася на третю сходинку.

Вибір глави майбутнього уряду залишається невизначеним, пише Politico.

Обирати прем'єра формально належить президенту Макрону, який не зобов'язаний рахуватися з результатами виборів, але політичний звичай диктує, що очільник уряду обирається з лав найбільшої політсили або коаліції.

Велике питання полягає в тому, кого ліві висунуть на посаду прем'єр-міністра. Під час виборчої кампанії «Новий народний фронт» вирішив не обирати явного лідера кампанії, на відміну від «Національного об'єднання» з Джорданом Барделлою та промакронівської коаліції на чолі з Габріелем Атталем. Негласна причина була цілком зрозумілою: партії не змогли б досягти консенсусу з цього питання, а їм навпаки потрібна була згуртованість для перемоги над ультраправими.

Дві основні сили в коаліції ‒ «Франція нескорена» та соціалісти ‒ матимуть найбільше впливу у майбутніх переговорах. У цьому разі це може одразу виключити з кандидатів лідерку партії «Зелених» Марін Тондельє, незважаючи на її активну виборчу кампанію.

Отож, основних претендентів на посаду прем'єр-міністра Франції можна розбитими на чотири групи.

Жан-Люк Меланшон та його прихильники

Рух Меланшона «Франція нескорена», яка є найрадикальнішою з чотирьох основних партій коаліції, за прогнозами, отримає найбільше місць серед лівих груп.

Їхня чисельність у парламенті в поєднанні з високими результатами Меланшона на останніх двох президентських виборах дасть аргументи на користь того, що майбутній глава уряду має походити з їхніх лав.

Якби у політисили був вибір, очевидним кандидатом був би сам Меланшон, але його неоднозначний підхід до політики та жорстка позиція з різних питань ‒ від економіки до війни в Секторі Гази ‒ зробили його токсичним для поміркованих виборців. Лідери інших членів «Нового народного фронту» під час виборчої кампанії твердо заявили, що не підтримають 72-річного політика на посаду голови уряду.

Меланшон сказав, що не буде «нав'язувати» себе в ролі лідера.

Є й інші претенденти, серед яких координатор руху Мануель Бомпар, президент його групи в парламенті Матильда Пано, висхідна зірка Клеманс Гетте або президент фінансового комітету у парламенті Ерік Кокерель, але їхні шанси значно менші.

Конкуренти від лівих сил, які не піддаються впливу Меланшона

Перший виклик лідерству Меланшона та його союзників можуть кинути депутати, які колись боролися пліч-о-пліч з триразовим кандидатом у президенти, але відтоді розірвали з ним зв'язки.

Ці кандидати можуть позиціонувати себе як такі, що ідеологічно близькі до панівної частини «Нового народного фронту», і водночас вважатимуться такими, що не викликають розбіжностей, на відміну від Меланшона.

Серед них колишній журналіст і режисер Франсуа Руффен, який планує брати участь у наступних президентських виборах. Він критикував політсилу за «недостатню інформаційно-пропагандистську роботу» в сільській місцевості Франції, а також назвав Меланшона «тягарем».

Клементина Отен, яка була у двох останніх скликаннях парламенту, але дедалі частіше критикує Меланшона, може так само заявити про себе. Минулого місяця Отен говорила, що вона усвідомлює себе однією з тих, хто може претендувати на посаду прем'єр-міністра в разі перемоги.

Воскреслі соціалісти

Французька соціалістична партія досягла свого мінімуму в 2022 році, коли набрала 1,7% на президентських виборах. Але з тих пір вона почала несподіване відродження, кульмінацією якого став її сильний результат на європейських виборах, де вона посіла перше місце серед лівих сил із майже 14% голосів.

Соціалісти мають менше депутатів, ніж «Нескорена Франція», але все одно посилили свою присутність у парламенті і скоротили розрив з радикальною партією Меланшона. Вони можуть сподіватися на підтримку «зелених» у спробі не дати «Непокореній Франції» взяти владу в свої руки.

Можливими кандидатами можуть стати представники нового покоління соціал-демократів, включаючи нинішнього голову Соціалістичної партії Олів'є Фора, президента групи Бориса Валло, що йде у відставку, або провідного кандидата на виборах до ЄС Рафаеля Глюксманна.

Найімовірнішим варіантом є 48-річний Валло, який вперше був обраний до парламенту у 2017 році. Він навчався разом з Макроном у найкращій школі для державних службовців Франції і, як і нинішній президент, раніше працював заступником генерального секретаря в Єлисейському палаці.

Але один «колишній чемпіон» також може спробувати сказати своє слово. Мова про експрезидента Франції Франсуа Олланда, який виграв свій виборчий округ, ставши лише другим президентом у новітній історії країни, який повернувся у парламент після виконання обов'язків глави держави.

Позапартійні варіанти

Одним із способів уникнути розбіжностей між партіями може стати вибір лівими когось ззовні. Соціал-демократичний депутат Європарламенту Рафаель Глюксман запропонував цей варіант минулого місяця, висунувши кандидатуру Лорана Бергера ‒ колишнього лідера реформістської профспілки. Він відомий своєю здатністю створювати консенсус і долати розбіжності. Водночас його поміркований підхід може стати проблемою для Меланшона.

Коли Макрон оголошував дострокові парламентські вибори, то сподівався, що його політична сила буде головним спаринг-партнером ультраправих. Але все одразу пішло не за сценарієм французького президента. Замість змагання правих і ліберал-центристів ми отримали жорстке протистояння між правими і лівими. Політичне літо у Франції обіцяє бути спекотним.