Хто завадив контрнаступу ЗСУ ?
Ми втратили величезну кількість часу. Втратили його насамперед через брехню. Наступ міг би бути багато ефективнішим і результативнішим.
«Момент істини такий: росія цілком переходить на воєнні рейки й нарощує свою міць, а ми втратили величезну кількість часу. Втратили його насамперед через брехню. Наступ міг би бути багато ефективнішим і результативнішим. Ми забрехалися про перемогу. Дай Боже, щоб усім тим, хто кричав про сьогоднішню, максимум завтрашню перемогу, це якимось чином відплатилося», — Олександр Зеленько, колишній розвідник Служби зовнішньої розвідки КҐБ СССР, доцент катедри психології Київського університету ім. Шевченка.
Фрагменти інтерв'ю.
— У своїй програмній промові Ентоні Блінкен заявив, що світопорядкові, який склався після Холодної війни, настав кінець, і в цьому контексті він назвав війну росії проти України найгострішою загрозою міжнародному порядкові на сьогоднішній момент, а Китай — найбільшою загрозою у довгостроковій перспективі.
Олександр Зеленько: Світопорядок цей наближався до свого кінця, і весь Захід намагався відтягнути ситуацію, коли вся система противаг завалиться, але надто довго були мрії про те, що, можливо, це минеться, може, це чергова звичайна міждержавна напруга… Але це протистояння - не між Заходом і Сходом чи Півднем, це протистояння між цивілізацією та антицивілізацією.
Слово «цивілізація» походить від слова civil, від якого походять терміни «громадянин», «громадянські права», «права людини», «громадянське суспільство», «права громадянина». З часів грецьких полісів, громадянин це людина, яка має право брати участь у виборчому процесі — обирати й бути обраною і має право на носіння особистої зброї. З тих часів чимало з цих понять розширилися, а ці два права, безумовно, збереглися й до них додалося ще багато прав — право на життя, право на свободу, право на власність тощо. Сукупність цих прав лежить в основі цивілізації: всі країни, які визнають і ставлять наріжним каменем права і право, становлять цивілізацію, всі решта до цивілізації стосунку не мають.
У Китаї людина — це ніщо, це такий самий інструмент, як стілець, верстат, патрон, не більше. Скільки їх треба знищити, стільки буде знищено, скільки їх потрібно створити — стільки і буде створено; в тих умовах, які будуть потрібні начальству, люди й існуватимуть. Того з них, хто щось скаже з приводу прав, знищать на місці. Те саме стосується росії, Північної Кореї, Ірану. Тобто, йдеться про цивілізацію та не цивілізацію. Поки це була просто не цивілізація, це було пів біди. Проблемою стало, коли не цивілізація стала антицивілізацією, коли вони вирішили розширити свої території та знищити цивілізацію як щось, що заважає. Це і є фактично плавний початок третьої світової війни, вона неминуча. Це буде, звісно, конфлікт між США та Китаєм. Чи буде вона ядерною — швидше за все, так. Якщо вона буде ядерною, це буде кінець для всіх. Якщо вдасться зламати антицивілізаційні держави, зламати їхню економіку, їхні військові можливості до моменту застосування ядерної зброї, це буде велике диво, життя на планеті буде збережене. Дай Боже, аби так і сталося.
— Чи є ще надія боротися за росію? На Україну Захід зробив ставку, а що з росією?
Олександр Зеленько: Після того, як росія напала на Україну, а головне, після того, як вона все ж таки зважилася на прямий союз з Іраном, Китаєм та Північною Кореєю, — все, рятувати там уже нема кого, і територій, що їх можна було б назвати цивілізованими, цивілізаційними, в росії вже немає. Так, американці вживатимуть будь-яких невоєнних заходів, інакше будь-яке воєнне зіткнення з Китаєм дуже швидко переросте в ядерне, й це кінець усім. Тому вимотати, зіштовхнути, затримати — тобто все, що завгодно невоєнним шляхом. Китаєві, власне кажучи, втрачати нічого. Ще Мао Цзе Дун свого часу сказав: «Ядерна війна — це нормально, це добре. Якщо хтось виживе, то щонайменше третина тих, хто виживе, будуть китайці». Тому Китай не проти ядерної війни, Китай не проти того, щоби поринути у кам'яний вік, — навпаки, тоді їхнє відставання піде в не існуючу історію.
Щодо місця України. Україна якраз на кордоні, на лінії фронту, і перший конфлікт якраз і почався на лінії фронту, на її ділянці під назвою Україна. Для росії це пробний камінь, простимульований Китаєм, спосіб перевірити на міцність Західний світ: чи здаватимуть вони країну за країною і, отже, чи вдасться російський проєкт «від Владивостока до Лісабона», чи Захід чинитиме опір. Захід вирішив чинити опір. Ну, тоді Китай і росія вирішили подивитися, якою мірою Захід чинитиме опір. Насамперед тут роль зіграло те, що Україна вирішила чинити опір. Сама. Не маючи навіть на той момент…
—Були Джавеліни…
Олександр Зеленько: Так, і Байратари. Але це не те, що дало би змогу успішно протистояти російській армії. Але Україна почала активно захищатися, що здивувало Захід, і вони дійшли висновку, що треба давати Україні озброєння. І все було б добре, якби Україна не обігнала росію в корупції. Ми досягли величезних успіхів на фронті, але ми стоїмо перед найганебнішим фактом у своїй історії: у 2023 році за всіма прийнятими у світі показниками рівня корупції, за цифрами ми випередили росію.
Ми поставили Захід у ситуацію, коли у війні двох суперкорумпованих режимів вони допомагають одному з них. Я з жахом думаю: от я — президент, чи держсекретар, чи конґресмен, опинившись у такій ситуації, маю пояснювати своїм виборцям, своїм громадянам, чому я даю їхні гроші учасникові цього протиборства. Вони мені кажуть: «Нащо тобі ці корупціонери та злодії, навіщо ми підтримуємо одного з них?». І я маю пояснювати, що й той, і другий режим геть корумповані, але йдеться про їхні народи: один народ хоче знищення всього на планеті, а другий народ хоче бути таким, як ми, він такий самий, як ми.
І тоді в громадянина США і в громадянина Європи виникає просте запитання: чому такий файний народ має таке жахливе керівництво? Чуже воно, чи зайшле, чи окупаційне, чи як? Це та важенна ситуація, що зараз склалася на Заході. Нам прийшло 111 мільярдів доларів, а зараз треба буде звітувати. Звіт буде лютий, страшний і, ясна річ, трагічний, бо Резнікову всі поаплодували, але на Заході ніхто не аплодуватиме. Він, до речі, зовсім не поспішає ні до Європи, ні до Британії [саркастично посміхається], бо розуміє, що йому можуть бути поставлені дуже пікантні запитання, які можуть закінчитися 700-річним строком.
Тому зараз момент істини такий: росія цілком переходить на воєнні рейки й нарощує свою міць, а ми втратили величезну кількість часу. Втратили його насамперед через брехню. Наступ міг би бути багато ефективнішим і результативнішим. Чому? Для відповіді на це питання приділю буквально дві хвилини загальним положенням із курсу, що його прослухав кожен майор чи полковник, який закінчив академію (нормальну академію).
Як відбувається планування війни? Ставка вирішує, яким буде напрям головного удару навесні-літом наступного року. Припустімо, ставка ухвалює рішення, що навесні-літом 2023-го наступ буде на півдні й на південному заході, й там буде завдано основного удару. У вигляді директиви це передається Генеральному штабові. Звісно, ця директива є надсекретною, й вона не повинна потрапити в чужі руки. В Україні це неможливо, бо у ставці беруть участь представники Генпрокуратури та СБУ, тобто секретів уже жодних немає, це однозначно.
Після того, як ця секретна директива потрапляє до Генштабу, Генштаб передає її Першому, або Оперативному, управлінню, де малюються детальні карти, які показуватимуть, що на південному та південно-західному напрямках йтиме наступ; кожному підрозділові кожної частини з'єднання малюються плани на кожен тиждень і на кожен день, у яких точках вони мають опинитися, якими силами, скільки танків, скільки снарядів і всього-всього має бути й буде. А щодо ділянок, де наступу не буде, - це Харків і Куп'янськ і весь північно-східний напрямок - надходить наказ про будівництво глибоко ешелонованої стратегічної оборони. Тому там мали перекопати аж від Сватова й до самого Харкова десятками рядів траншей, мали бути побудовані бетонні блоки, бліндажі, вогневі точки, протитанкові укріплення, тобто «лінії Суровікіна» у кілька рядів. Якщо скажуть: «Але ж це важко», я наведу історичний приклад.
У жовтні 1941 року, коли СРСР опинився у катастрофічному становищі, була ухвалена директива про створення 6 саперних армій. Я зараз називатиму цифри, які здаватимуться абсолютно неймовірними: 6 саперних армій, 5 бригад у кожній — це 20 саперних батальйонів, а всього 600 саперних батальйонів! Причому зброя видавалася 5% особового складу, тобто пістолети в офіцерів - і все. Кого мобілізували до цього 600 саперних батальйонів? Умовно придатних і непридатних. Тобто, оці мільйони, що зараз сидять і відпочивають під Варшавою й аж до самої Одеси у ресторанчиках та в барах - фітнес-тренери. Фітнес-тренер, уявляєте? Він хворий, він не настільки здоровий, тому він умовно придатний. Так от, з них були створені ці 600 батальйонів. Вони мали з'явитися до військкомату з двома парами білизни, теплим одягом, кружкою та ложкою — і все. А далі найцікавіше. Постачання цих батальйонів будівельними матеріалами, транспортом, їжею, водою і всім-всім покладалося на обласні ради та обласні адміністрації. Кожній області приписувалося певне число саперних батальйонів, і під страхом розстрілу голова облради, голова облвиконкому і перший секретар обкому партії мали протягом тижня зробити їх повністю діючими. І ці 6 саперних армій перекопали всю європейську частину СРСР так, що німецькі танки йти далі вже не могли. Але й це ще не все. Коли треба було будувати укріплення у Сталінграді й на Курській дузі, саперних армій було вже 10. При цьому, хоч би як ми ставилися до історії Другої Світової, ми ніде не знайдемо, що Сталін чи СРСР не збиралися вигравати і що вони не говорили про перемогу, ми ніде не знайдемо, щоб Сталін хоч колись сказав: ну, може, переможемо, а може, ні, а може, і здамося навіть. І попри це, оборонні споруди будувалися, й будувалися з неймовірною силою, не боячись того, що хтось скаже: а як же ви перемагатимете, якщо ви в оборону стаєте? А тому, що є підручники воєнної тактики.
А в нас… У нас є така мадам, яка ніколи не мала до оборони взагалі жодного стосунку - вона має стосунок до різних шоу. Вона завжди дає звіти про те, куди якісь наші війська просунулися, де що взяли. Найчастіше це виявляється банальною брехнею, але дама дуже любить виступати і несе пургу неймовірну. Й через те, що ця дама і ще тисячі гучних голосів кричали, що перемога — вже ось вона, і що 1 червня ми питимемо каву в Криму, то які ж оборонні рубежі під Харковом, навіщо ви копаєте оборонні рубежі під Харковом, кричали б вони. Це ж може здивувати населення, яке ми переконали в тому, що 1 червня війна закінчиться! Бо якщо ви п'єте каву на набережній у Ялті, то війну закінчено! Які траншеї, яка оборона?
І ось тепер чудовий момент: 200-тисячна 25-та армія поступово втягується на Куп'янський напрямок. Жодного окопу, жодної траншеї, нічого! Як будуватиметься оборона? Я скажу, як: тілами. Наші солдати будуть просто в полі, без бетонних дотів, без бункерів, без нічого, стоятимуть на смерть. Слово «на смерть» тут найжорстокіше і найжахливіше.
У 1941 році, щоби збудувати оборону, у москві розібрали величезну кількість будинків, і з цих блоків, цегли та будматеріалів із шаленою швидкістю будувалися бетонні бункери та бетонні вогневі точки. А ми вирішили – якось пронесе. Ми так забрехалися про перемогу, що на тлі цієї брехні копати оборонні споруди на допоміжних лініях, як це заведено в усіх арміях світу протягом усієї історії людства, - ні, ми взагалі наступатимемо по всій лінії фронту. Лінія фронту – 2000 км. Бригада наступає на фронті 2 км. У нас є у першій лінії 1000 бригад?! У нас є у другій лінії ще 1000 бригад? У нас є 2000 бригад, здатних до наступу? І Генеральний штаб опинився у ситуації, коли переможна істерія настільки сильна, що Оперативне управління не зробило наказу й не розробило планів на стратегічну оборону на допоміжних напрямках.
Як далі проходитиме осінньо-зимова кампанія? Це буде боляче, це буде важко, але ЗСУ знову зроблять диво. Дякую всім тим, хто кричав «Перемога, перемога, перемога», за їхні слова кров'ю заплатять тисячі українських солдатів. Дай Боже, щоб усім тим, хто кричав про сьогоднішню, максимум завтрашню перемогу, це якимось чином відплатилося.
