Хто ж насправді ті люди, які наближають перемогу?

Я не знаю, яким є генетичний код українського народу з початку часів. Але дух нинішнього моменту вимагає, щоб у ДНК української дійсності було лише дві нитки:

1. Наближають перемогу лише Сили оборони. 
2. Фронт є лише один – там, де гинуть наші захисники.

Всі решта думок, напівтонів, ідей, суперечок мають місце бути лише в такому контексті. Бо контекст важливий, завжди.

Для мене велика честь втрапити на обкладинку журналу. Я знаю багатьох, якщо не більшість журналістів "NV", і для мене дуже цінно, що мій скромний внесок, що спирається на плечі тисяч людей – не лишається не поміченим.

Для мене подвійна честь опинитися на обкладинці поруч із самим Генералом Залужним, якому потиснути руку – мрія. Я тішуся, що я втрапив на обкладинку з серйозними волонтерськими і благодійницькими ініціативами.

Хоча наш (мій, колег, донаторів) внесок є незрівнянно меншим. Хоча дуже щирим, але контекст дуже важливий, шановні, тож я не можу існувати поза ним.

У мені зараз говорить не якась скромність. Я навіть намагаюсь знайти якийсь позитив, мовляв «о, про нас більше дізнаються і наступну тачку у війська ми купимо швидше».

Мені просто дуже незручно, некомфортно і соромно, якщо чесно. Я не можу не уявляти того, як на цей заголовок дивитимуться ті, кому я надаю машини в рамках волонтерського проєкту.

Мені важлива їхня думка і все, що робиться в країні – пишеться, креативиться, будується, розвивається – має робитися крізь призму їхнього погляду. Я не знаю, що написано у журналі, певен, що багато правильних і цінних речей, але контекст порушено.

Саму суть української дійсності порушено. Мені не треба слава, просто дайте грошей на наступну машину, щоб бійцям стало легше, щоби мій син швидше приїхав додому, – все.

Вибачте, якщо когось образив, але я б дуже хотів, аби з правого боку від Залужного був не я, а вчорашній розвідник з Херсона, який, я сподіваюся, живий і цілий після сьогоднішньої ночі. Бо на Півдні, знаєте, дуже пекучий нині контекст, тому всіх міцно обіймаю.