Ігри у патріотів або для кого Україна – справжня цінність?
Девальвація патріотизму у перспективі – незворотній і прямий наслідок його популярності, спровокованої бойовими діями.
(Текст подано в оригіналі без виправлень і скорочень зі збереженням авторської стилістики).
Покоління патріотів, які "щось чули" і проникли в предмет пів року тому по відео Ірини Фаріон та Сергія Стерненка, навряд чи виразно детально зможуть сприйняти 3-годинну дискусію на тему "бандерівці чи мельниківці", "Петлюра чи Скоропадський", "нація чи держава", "Gesselshaft vs Gemeineschaft". Можуть, звісно, щось сказати, але передусім обмежуючись шаблонами та особливо нічого не читавши.
Добре якщо хоча б те, що лежить на поверхні – Степана Бандеру, краєм ока хоча б. Найкращий маркер профана в таких дискусіях: визначення справжнього і несправжнього виключно через певну дистанцію до російськості тощо.
Приміром, Павло Скоропадський гірше Симона Петлюри, бо був генерал-лейтенантом царської армії, а Петлюра усього лише "волонтерив" для неї. Отже, лінійка так званої "трушності" все вже поміряла, усе ясно, бо по-інакшому патріоти-неофіти просто не оцінюють явища, бракує "начитки".
У підсумку дискурс українського націонал-патріотизму тяжіє все більше до самовичерпання у міру реалізації запиту на нього. Така велика кількість неофітів і просто здійснить із цим явищем страшезне знецінення, коли так звані "ньюфаги" потягнуть в середовище купу абсолютно зашкварних трендів із точки "олдів".
Саме тому пропонується не винагороджувати самопозиціонування у вигляді "я – патріот" жодною схвальною увагою, а лише конкретну діяльність, яка може бути оцінена. Радше навіть навпаки: на кожне "так, ми – справжні патріоти" питати "за шмот" і пробивати по базі, а чи бува не найобщик ваш vis-à-vis.
Культури організацій, в яких відмовляються від процедури "спитати за шмот" надто швидко занепадають зсередини – новачків не встигає переварити кістяк, у результаті каша виходить із берегів казана. А на саме явище патріотизму варто ввести платну підписку, як на "Netflix".
Патріотизм, який не передбачає суттєвих обмежень для його носія, – це взагалі кузня казусів і інкубатор позерів. Вониж натягнуть на себе цю маску суто для статусу.
Якби творці українських нацпатріотичних організацій інституалізували б явище у піраміду із реферальними посиланнями, вже були б гроші на хоч якусь притомну діяльність не на рівні попити кохве і махання дірявим прапором. Хоча насправді ми тут дуже сильно іронізуємо.
Але ця клоунізація рано чи пізно сягне шокуючих масштабів, і тоді новоявлені відхрестяться, як у них це зазвичай прийнято. А пам'ятаєте як усі мали спінери й носили снепбеки? І де воно тепер? Так отож...
