Ісус і Мітра — брати-близнюки. Пасха, або звідки взялися християнські свята?

Суть православ’я: святкувати римське свято з єврейською назвою язичницькими обрядами, обчислюючи його за місячним календарем.

Давно відома схильність християнської церкви «позичати» чужі свята. Так, наприклад, колись християнська церква привласнила собі свято народження сонячного бога Мітри (інакше — День народження Непереможного Сонця — dies natalis Solis invicti), що святкувався у Римській імперії 25 грудня, перетворивши його на Різдво власного бога — день, місяць і навіть рік народження якого вони не знали.

Мітра був одним із найпопулярніших богів східного походження. За своїм ученням і обрядами культ Мітри нагадував не лише культ Великої Матері, а й християнство. 

Справді, подібність доктрин та окремих елементів християнського і мітраїстського культу вражає. Достатньо сказати, що Мітра, як і Ісус, був засуджений до смерті та воскрес на третій день. Британська енциклопедія вказує на численні обряди мітраїзму, ідентичні християнським: використання святої води, причастя, святкування неділі й 25 грудня, а також схожу догматичну основу: жертовне викуплення, безсмертя душі, останній суд, воскресіння плоті тощо.

Але повернімося до народження Сонця, яке святкували 25 грудня за юліанським календарем. У Сирії та Єгипті під час святкування народження Сонця віряни вибігали опівночі з храму з вигуками: «Діва народила! Світло прибуло!» і навіть виставляли на загал ляльку, що уособлювала новонародженого бога. Дівою, яка зачала і народила сина 25 грудня, була велика східна богиня, яку семіти називали Небесною Дівою — втілення Астарти. Послідовники мітраїзму називали Мітру Всепереможним Сонцем і тому вважали датою його народження саме 25 грудня.

Євангелія жодним словом не згадують дату народження Христа, тож перші християни це свято не відзначали. 

Проте з часом єгипетські християни стали вважати Різдвом 6 січня. Цей звичай поширився по Сходу до IV століття. Але на початку IV століття Західна церква встановила офіційною датою Різдва 25 грудня. Згодом із цим погодилася й Східна церква.

Поганське походження Різдва мовчки визнавав і Блаженний Августин, закликаючи братів у Христі святкувати цей день не як язичники — тобто через народження Сонця — а на честь Того, хто створив це сонце.

З усього цього ясно, що церква прийняла рішення святкувати день народження свого Бога 25 грудня, аби перенаправити релігійне завзяття язичників із Сонця на власного бога. Це і є те, що можна назвати «крадіжкою свята».

Бог у бога свято вкрав

Своє перше свято християни вкрали не у римлян, а в юдеїв. Це головне єврейське свято Песах, у слов’янській транскрипції — Пасха. Євреї святкували й святкують це свято як пам’ять про свій вихід з Єгипту, звільнення від «єгипетського рабства». Саме тому назва «песах» означає давньоєврейською «проходити повз», «йти».

Згадаймо біблійну історію, що лежить в основі свята. Фараон не відпускав євреїв, які хотіли піти. Тоді єврейський Бог почав насилати на єгиптян різні кари. Спочатку — жаби, мошки, мухи. Потім — виразки, град, сарана. Зрештою, Бог убив усіх єгипетських первістків — усіх дітей, включаючи немовлят. (Щоб не переплутати євреїв з єгиптянами, ті помазали двері кров’ю.) Після цього фараон відпустив євреїв. Але перед втечею євреї ще й обікрали єгиптян — єврейки позичили у своїх єгипетських подруг золоті прикраси, а чоловіки взяли в борг, не збираючись повертати.

Жодного. Події, описані в Євангеліях — розп’яття та воскресіння — збіглися за часом із юдейським святом. 

Християни по-дитячому заявили, що тепер Пасха — це «день світлого Воскресіння Христового». Але позиції християн в Юдеї в І столітті були значно слабші, ніж у Римі в IV, коли християнство стало офіційною релігією імперії. Юдеї своє свято не віддали. Тоді християни вирішили святкувати Пасху в інший день. Щоб обґрунтувати це, пізніше було придумано складну систему обчислення дати Пасхи. Зверніть увагу: жодне інше християнське свято не обчислюється так заплутано, як Пасха. Усі інші (наприклад, Різдво) мають фіксовану дату. Це означає, що християни досі святкують юдейську Пасху, видаючи її за власне свято.

(Більше того — щоб люди не плутали «світлу» християнську Пасху з «незрозумілою» єврейською, серед віруючих ширилися жахливі вигадані історії. Одна з таких — начебто євреї на Пасху роблять пудинг із кров’ю хрещеної дитини. Важко придумати більш огидне наклепницьке "вдячне святкування" запозиченого свята.)

Аттіс воскрес! Воістину воскрес!

Як і з Різдвом (але ще раніше), християни вирішили привласнити собі радісне свято іншої релігії. В Іудеї вони намагалися привласнити місцеве свято, але юдаїзм не був поширеним за межами ареалу єврейського народу. А от у грецьких, італійських, малоазійських регіонах важливішими були свята смерті й воскресіння інших богів — Адоніса чи Аттіса. Особливо культ Аттіса, воскресіння якого офіційно святкувалося в Римі 24–25 березня — на день весняного рівнодення.

Ураховуючи ці факти, Фрейзер робить висновок, що страждання Христа були спеціально приурочені до цієї дати, щоб відповідати більш древньому язичницькому святу.

Початок — діло важке!

Варто згадати й те, що свято святого Георгія в квітні замінило язичницьке Парилля, день святого Іоанна Хрестителя — Купайло, Успіння Богородиці — свято Діани, а День усіх святих — язичницький день мертвих. Християни взагалі мали слабкість до запозичень чужих свят.

Ці очевидні збіги в датах воскресіння християнського та язичницьких богів спричиняли палкі суперечки. Язичники стверджували, що воскресіння Христа — підробка, а християни, навпаки, — що воскресіння Аттіса — дияволська імітація. Оригінал, мовляв, завжди старший за копію. Але християни на це відповідали: хоч Христос і «молодший», він — справжній, а Сатана просто перевернув хід історії.

Та залишимо ці богословські витребеньки і повернемось до нашої Пасхи. Цього разу — православної.

Фарбуємо яйця і радіємо

З православною Пасхою — ще цікавіше. Оскільки християнство в Русі було насаджене в кінці першого тисячоліття, запозичене християнами єврейське свято збіглося з язичницькими обрядами слов’ян. Одним із таких ритуалів було принесення в жертву богам яєць. Яйця — мінімальний дар богам і символ зародження життя. Пізніше християни зіткнулися з цим і створили притягнуту за вуха історію про яйце, яке Марія принесла імператору. Очевидно, що фарбовані курячі яйця не мають жодного стосунку до Ісуса Христа.

На прикладі Пасхи видно, що свято було запозичене у кілька етапів: назва і календар — у євреїв, зміст — у греків і римлян, ритуали — у слов’ян. Щоб було веселіше.