КАЗКОВІ ПЛАНИ МАДЯРА

Там — єдина електронна система планування для всіх підрозділів СБС. Там — 12 шарів впливу СБС на тактичній і оперативній глибині. Там — виробництво боєприпасів для ударних дронів. Там — єдиний склад критичних компонентів для всіх підрозділів СБС. Там...

Там — казка. Там СБС діють так, як я малюю у своїх мріях. І от саме тому я не вірю, що все це буде реалізовано. Чому?

Ви знаєте, хто такий результативний пілот БПЛА сьогодні? Той, хто гарно літає? Ні, неправда ваша. Результативний пілот БПЛА — це той, хто має багато грошей або щирих волонтерів. Це той, хто має багато апаратів і всі необхідні для роботи складові — «Кропиву», Starlink, автомобіль, команду...

Більшість пілотів працюють не так. Більшість самі добувають собі апарати й самі себе забезпечують. Тому й результативність у них… середня.

Але вміння водити апарати теж неабияк важить. Саме тому свого часу я погодився стати інструктором з БПЛА. Проте... Як навчатиме курсантів інструктор, який ремонт і обслуговування своїх бортів тягне на собі? Сумна реальність: на навчаннях літаки б’ються, бо літають курсанти — не в ідеальному світі. Вони навчаються, а отже, помиляються. А хто нам ремонтує апарати? Або самі інструктори — на гроші волонтерів. Або виробники — знову ж таки, за свої кровні.

Оце реальність, у якій я існую зараз.

Готовий я повірити в плани, озвучені Мадяром? Та з радістю! Я навіть можу сказати, коли це станеться.

Це станеться того дня, коли акумулятор, що здох (бо він старий), я зможу піти й замінити на складі, розписавшись у журналі за отримання — після здачі старого. А не канючити новий у виробників, як доводиться робити зараз.

Я повірю того дня, коли скотч, клей, гвинти й гайки, карбонові трубки та смужки для лонжеронів, чекери для батарей і багато іншої дрібноти я буду отримувати зі складу, а не купувати за власні гроші чи за пожертви читачів.

Я повірю тоді, коли побачу, що виділено фінансування для регулярного (!) оновлення навчальної техніки до останніх версій. А не так, що я сам мушу просити таке оновлення у виробників — за їхній рахунок. Альтернатива — навчати курсантів на апаратах зразка минулого року, тобто морально застарілих і таких, що не відповідають поточним реаліям. Бо воно — отак.

Я повірю тоді, коли інструкторів раз на три місяці відправлятимуть на різні ділянки фронту в діючі підрозділи СБС для обміну досвідом. А не так, як зараз, — що досвідом я обмінююся під пивце з пацаном, який приїхав у відпустку. Мовляв: вислухай і уяви, як воно насправді. І врахуй у навчанні.

Я повірю тоді, коли з фронту мені скажуть, що боєприпаси для ударних дронів вони отримують зі складу, як постріли для гранатометів, а не майструють самі з підручних засобів — і травмуються на цьому. І, на жаль, не лише на цьому.

Я повірю...

Знаєте, я дуже хочу повірити у такі масштабні зміни. Я працюю з БПЛА з 2015 року, був пілотом у добробаті та інструктором в «Армії SOS». Я — автор єдиного в Україні художнього роману про пілотів БПЛА (Дмитро Калинчук, «ПТАШНИКИ»). Я був пілотом у бригаді Чорних запорожців і пішов в інструктори, бо хотів реально навчити хлопців водити безпілотні апарати й поділитися своїм досвідом.

Просто зрозумійте: я не маю бажання огульно критикувати. Я бачу потенціал Сил безпілотних систем і справді хочу працювати над їхнім удосконаленням. Власне, я вже працюю — готую пілотів для фронту. Готую настільки, наскільки вистачає моїх сил у поточних умовах.

Так, я дуже хочу повірити в плани, озвучені Мадяром. Хочу — але не вірю. На жаль. Чи повірю колись? Ну, я перелічив ознаки.

Або буде — або ні.