Кишенькові воєнкори Кремля візуалізують міф непереможності імперії

Екран смартфону – фосфорна карта з юрмищем літер і слів розбрату у стрічці новин. Він ритуально виринає з кишені та втручається ін’єкційною голкою у сприйняття великих півкуль: «Ну що, подивимось що пишуть про нас орки»?

Кремлівські фейкомети найактивніше працюють на просторах клауд-месенджеру "Telegram", маючи публічні персональні канали задля освітлення поточних подій. Трубадури імперського наративу – головна ударна сила у гібридних стратегіях РФ.

Понад усе московити переймаються тим, аби їхня ноосфера не втратила наступального характеру. Цим і підтримується у свідомості мас стійка ілюзія "розширення горизонтів великої наддержави".

Гармати й танки – лише на третину в змозі забезпечити успіх у війнах ХХІ століття. Решта визначальних факторів та успіху гібридного протистояння корегуються пересмикуваннями та інсинуаціями в площині інформаційного поля.

Важливий не факт, а спосіб його висвітлення. І коли на лінії фронту зіштовхується військова техніка ворогуючих сторін, десь високо в стратосфері людських ідей, в той таки час, триває поєдинок інтерпретацій.

Атлантами, на плечах яких тримається візуалізований міф непереможності імперії є воєнкори. Під інкубаторною лампою фінансового сприяння Москва селекційно вивела плеяду "журналістів із передової".

Ба більше, вона породила пульсуючу моду на формат gonzo-news, а відтак і супровідну тунельну субкультуру "траншейних літописців". На камери "Go Pro", що встановлені на кевларових касках вони фільмують залаштунки бойових дій.

Крізь кадр почасти сочиться адреналін; сморід артилерійських порохів і кров поранених. Робота бронетехніки та піхотні бої; полонені бійці диверсійних груп, відірвані кінцівки, накладені турнікети, контузії, celox, декомпресійні голки, прифронтові шпиталі тощо.

Воєнкор федерального рівня – це маститий журналіст з досвідом роботи у провідних російських інформ-агенціях та виданнях. Найбільш відомі представники цієї плеяди Олександр Коц і Поддубний.

Кількість підписників їхніх Telegram-каналів вимірюється сотнями тисяч читачів. Траншейна "Gonzo-news"  тусовка вважає їх старшим поколінням, яке пройшло через гарячі точки 1990-х та 2000-х: балканські конфлікти, чеченські кампанії, абхазька та російсько-грузинська війна 2008 року.

Деякі представники старої гвардії (Маргаріта Симонян) дослужились до рівня високих призначень і посад в керівній вертикалі кремля. Їх вплив на формування громадської думки, схвалення і виправдання дій влади – важко применшити.

В силу свого статусу вони вже не так часто виїжджають на передову і генерований ними контент має характер стислої ангажованої аналітики. Втім, лідерство на ниві польової журналістики таки належить молоді.

Послужний список кремлівських воєнкорів досить розлогий; рейтингову першість на разі тримають енергійні – Єрмаков, Філатов ("Anna-news"), Котєнок, Пєгов ("War Gonzo") та ін. Перелічені пропагандисти належать до плеяди "свіжої крові", які не втратили запал і фільмують хроніки бойових дій в Сирії, Лівії, Карабаху та на Донбасі.

За "дивним збігом обставин" їх поєднує один специфічний факт особистої біографії. А саме причетність до лав Націонал-більшовицької Партії, що є дітищем Едіка Лімонова.

Між тим, кадровий актив цієї екстремістської структури виявляється максимально зручним матеріалом для вербовки органами ФСБ РФ. Безоглядна віра в ідеали імперії, реваншистські настрої і жага екстриму – необхідний ментальний мінімум для старту кар’єри воєнкора.

Відзняті матеріали моделюють картину подій з вигідними для РФ пропагандистськими акцентами та міфотворчістю. Наприклад, "участь бойовиків ХТШ ("Хайят Тахрір аш-Шам") у другій карабаській війні на боці Азербайджану", "розбиті у засідках урядових військ Асада бійці американських ПВК", "наслідки авіаударів Ізраїльськими ВПС цивільних кварталів сирійських міст", "турецькі ДРГ проти народної міліції "ДНР" у сірій зоні з боку України", "заколот ердоганівських генералів в генштабі МО Азербайджану" тощо.

У світлі бойових дій на Сході України інформаційні зведення з т.з. "Л/ДНР" посідають особливе місце в наративі російських фейкометів. Підкреслену активність на цьому ґрунті виявляють "журналісти", які перебралися до окупованого Донецька і час від часу курсують лінією фронту у пошуках інформ-свіжини.

За інтенсивністю подачі "новин" з передової переважають канали "Сладков +", "Ясиноватая Донбасс на линии огня", спецпроєкти "War Gonzo" з постійним воєнкором Дмітрієм Астраханем, "Репортер Руденко" (штатний представник "Россия 1" на території т.з. "ДНР") та ін. Основний наголос представленого контенту поставлено на таких темах: "недотримання Україною мінських угод", "порушення режиму тиші", "застосування з боку ЗСУ заборонених калібрів", "обстріли українськими силовиками житлових кварталів", "використання українськими військовими тактики ІДІЛ" та ін.

Під кожну подібну тезу вони монтують фальшиву відео-ілюстрацію. Приміром, здійснюючи закид  українській стороні, щодо використання зарядів РСЗВ, в статусі доказу надають покуйовджені снаряди "Град" 5-річної давнини; говорячи про недотримання угод щодо невикористання великих калібрів демонструють старі та бутафорні воронки від прильотів артилерії; так само монтуються інтерв’ю з підставними "дітьми війни", "біженцями" та постраждалими від "воєнних злочинів українських силовиків мирними жителями Донбасу".

Зрозуміло, що подібні інформаційні канали орієнтовані значною мірою на адептів "русскаго міра". Вони посилюють віру московитів у правомірність дій кремлівської влади.

Значний сегмент українських користувачів клауд-месенджеру ставиться з недовірою до "стрічки новин" змонтованої пропагандистами країни-агресора. Але, попри застереження та обмежувальні рішення з боку РНБО зведення "шанцієвих журналістів" слугують вікном для витоку інформації з протилежного боку.

З огляду на фейки та замовчування в "офіційних джерелах Л/ДНР" статистики й окремих деталей бойових дій, (кількість загиблих, військові підготовчі дії терористичних формувань, переміщення бронетехніки та живої сили, провокації та диверсії) інформація від воєнкорів часто ретранслює факти, котрі відкладаються у скриню обвинувальних файлів. А саме тих, що підтверджують злочини окупантів на тимчасово непідконтрольних територіях, відповідальність за які злочинці нестимуть перед судами міжнародних інстанцій.