Московська орда зламала свої хижі зуби об добровольців Божої чоти
На відміну від батьків, шахтарські діти добре знають, що без українських захисників у них би не було теперішнього.
...На задньому сидінні боєць "Сомалі" дістає з кишені скуйовджену ритуальну козацьку шапку з минулого життя. Свого часу він займався народною хореографією, а шапка нині слугує йому оберегом.
Тихо селфимося з по-дитячому задоволеними фішками на задній сидушці, поки командир кермом вирівнює битий шлях з розбомбленого передмістя.
– Добряче насипали кацапам, – щасливо шкіриться "Сомалі".
– Так є, – коротко і констативно відповідає "Полтава".
– Окрім того, ще й без втрат і збитків з нашого боку, що є не малозначимим фактором, – говорить командир перед маятником вервиці, якою обперезано дзеркало в салоні.
Влітаємо у прилегле містечко Донеччини. Минаємо риф силікатної трощі, шкарлупу покинутих будинків; внаджуємося у перехрестя.
Зупинка на світлофорі: дорогу переходять діти. Чимчикують з кольоровими рюкзаками на плечах до школи; вони, певно, звикли до глухого гуркоту війни у полі, що за лінією міста.
Їх "ощасливила" гнилозуба імперія розпаду прильотами снарядів і ревом бронетехніки. На ґанку школи все ще майорить синьо-жовтий прапор, а у віддаленому рукаві лісосмуги лунає речитатив ЗУ-шки.
У салоні нашої автівки надихано. Скло мутніє і на його поверхні палець безглуздо малює хрестик; усі затихають у беззмістовній постадреналіновій усмішці.
– Ну що я вам скажу (?); молодці хлопці, – під рев двигунчика говорить "Да Вінчі", – у кількох епізодах протупили, але загалом непогано…
Коли 1-ша ОШР ДУК ПС прицільним вогнем загнала ворогу голки пострілів під нігті, він сховався у затхле лігво. Збирав у шанцях в цинкові відра відшматовані кінцівки анонімних "ополченців алтайського краю".
У прохолодному класі шахтарської школи розпочався урок української мови. Діти знають, що ми сприяли їм у тому, аби він відбувся; а тому машуть білою долонькою машинам з чорними військовими номерами йдучи вздовж дороги.
Вони помітно відмінні від своїх батьків. Позаяк більшість із них продовжують нас клясти подумки й у бюлетені, на ничку, ставлять галочку у графі ОПЗЖ.
