Комуністичний Китай – головний бенефіціар туркменського монархізму
Надивившися на державний переворот у Казахстані, чинний президент Туркменістану не став чекати насильницької зміни влади в Ашґабаті.
Свідченням цього факту є нещодавня офіційна промова до народу нейтральної середньоазійської країни, виголошена Ґурбанґули Бердимугамедовим із трибуни верхньої палати парламенту – Галк Маслахати Міллі Ґенґеша. Туркменський президент також визначив пріоритетні завдання для своїх громадян "для забезпечення подальшого процвітання рідної Вітчизни".
І все б нічого, але не можливо не помітити, як Бердимугамедов під час свого виступу часто вживав слово "молодь" (туркмен. ýaşlyk) – аж 85 разів, – наголосивши на приході до влади нового покоління. Основна теза генеральної лінії туркменського диктатора полягає у наступному: «Висувати молодих керівників, здатних взяти на себе відповідальність за долю Батьківщини та її народу».
Але цілком зрозуміло, що молоді політики Туркменістану йтимуть до державного керма не наосліп, а шляхом, "осяяним високим зразком любові величного аркадаґа" Бердимугамедова. Вже наступного дня після виступу з'явився указ про призначення дострокових президентських виборів на 12 березня цього року.
Фактично, як про це вже повідомляв "Останній Бастіон", на раптові передвиборчі перегони відвели рівно місяць! Туркменський диктатор взявся власноруч проводити так званий "транзит влади" у руки вірних йому осіб.
Причин для його екстреної реалізації у Бердимугамедова накопичилося чимало. Він сам досить давно думає про цей процес, адже став президентом багатої на вуглеводні середньоазійської країни у 2006 році після смерті попередника-туркменбаші Сапармурата Ніязова виключно завдяки інтригам; у поточних обставинах це може мати дуже великі ризики.
Скажімо, Кирґизстан за останні півтора десятиліття пережив аж 3 революції! В Узбекистані перший президент Іслом Карімов відійшов у засвіти, не встигши призначити наступника з-поміж членів своєї сім'ї.
Загалом після показної реформи парламенту 2020-2021 років у "дусі споконвічних національних традицій народовладдя, заповіданих славними предками", Бердимугамедов закріпив за собою контроль над верхньою палатою, і вирішив вводити у велику гру єдиного законного сина Сердара. Йому він хоче передати у спадок посаду президента, при цьому всіляко допомагаючи у державних справах, перебуваючи на другій за значущістю посаді у країні.
Слід зазначити, що за останні 5 років Сердар Бердимугамедов пройшов карколомний шлях успіху – від депутата до віцепрем'єр-міністра, – але ніде не сидів у кріслі понад рік. Іншими словами, його політичний досвід – тепличний, і як він самостійно керуватиме Туркменістаном після смерті батька важко спрогнозувати.
Як наголошують оглядачі, під час уже розпочатої "передвиборчої кампанії" Сердару приписуватимуть чудову генетику, лідерські здібності та, звісно, малюватимуть народну підтримку. Він матиме понад 90% у рейтингу електоральних уподобань на тлі інших висуванців із провладної Демократичної партії.
Власне вказаний "трансферний бліцкриг" сам аркадаґ замислив у першу чергу через китайський фактор. Туркменістан давно вийшов з орбіти впливу РФ, яка зараз перебуває у виснажливому протистоянні потенціалів із країнами Заходу.
Ашґабат тісно взаємодіє із Пекіном, де цьогоріч восени відбудеться ювілейний XX з'їзд Комуністичної партії Китаю. Тож поки важко зрозуміти, які, певно доленосні, рішення там будуть ухвалені, враховуючи теперішню напружену геополітичну ситуацію у світі.
Тому Бердимугамедов поспішає, для нього важливо закрити насущне питання престолонаступництва, бо ж сам він не вічний і зі здоров'ям можуть бути проблеми. Чутки про відхід аркадаґа до Аллаґа ходили ще влітку 2019 року, але виявилися дуже перебільшеними.
Проте, як кажуть у народі, диму без вогню не буває... Ось чому наступник туркменбаші взявся за екстрену перебудову державного апарату саме тепер; він воліє залагодити "монархічні" відносини у газовому "еміраті", щоби догодити КНР, влада якої давно зазіхає на всю Середню Азію.
Між тим, "Останній Бастіон" нагадує своїм читачам, що за правління Бердимугамедова рівень демократії у Туркменістані залишився приблизно на рівні Північної Кореї.
