Космос — це краса, а краса найповніше виражає ідею
Краса викликає емоції розширення, що складно (але можливо через творчість) вивільнити самостійно. Асоціативно і любов здатна на подібне.
У красі є щось таке, що не пояснюється шляхом аналізу чи шляхом анатомії. Адже не в користі, не в якихось пропорціях, не в якихось математичних вимірах, ні в чому краса не міститься.
Тоді що змушує нас визнати ту чи іншу річ, ту чи іншу людину красивою, гарною, вродливою, прекрасною, чудовою, чарівною, благоліпною? Краса — це та річ, яка максимально повно виражає ідею.
На цьому й ґрунтується естетика — чуттєве сприйняття світу, виходячи з споглядання слідів божественного творчості, божественного мистецтва. Космос — це краса.
Бог творить світ як щось красиве, і краса є слід божественного. Тож, чим людина духовніше — тим більше здатна побачити ідеї в їх образах і впевнено сказати: «Це пряме відображення ідеї».
Але, чим людина грубіше — тим менше вона сприймає ідеї. Для такої людини речі перестають виконувати якусь функцію, бути образами невидимого світу, відбивати архетипи, а просто тотожні самі собі.
Відповідно вони перестають бути красивими. Якщо ж, наприклад, жіноче тіло за часів Античності чи Ренесансу означало вселенський принцип естетичного захоплення, як ідеального та чуттєвого, то у сьогоднішніх феміністок все символічне, привабливе, еротичне вигнане та вимагає триматися від нього подалі.
Тобто – «Я не об'єкт вашого захоплення, це буде harassment, якщо ви сприймете мене як те, про що ви подумали». Відповідно аби звільнитися від harassment'у, феміністки вибирають найбільш огидних представників жіночої статі.
Це і є війна потворного з прекрасним, коли нам нав'язують індивідуальну річ, тотожну самій собі, яка видає саму себе за себе. Бо не має нічого потворнішого ні ж те, що нічого не втілює в собі, крім самого себе.
