Козацькому роду Содоль нема переводу
Дві долі, два героїчні шляхи батька і сина із роду козаків. Мова про воїнів, на прізвище Содоль, які боролися проти окупантів зі Сходу...
Петро Содоль-Зілинський уродженець Київщини. Як офіцер російської імператорської армії брав участь у Першій світовій війні, але вже у жовтні 1917 року став до лав щойно сформованої Армії Української Народної Республіки.
Згодом командував сотнею у Запорозькому корпусі генерала Петра Болбочана. У складі 2-го Запорозького полку відзначився під час Кримського походу у квітні 1918 року, коли штурмом здобуто Чонгар і міст на озері Сиваш.
Петро Содоль пройшов усю епопею Перших визвольних змагань. А вже під час Другої світової війни став викладати набуті знання й навички у Старшинській школі Організації Українських Націоналістів у Львові (липень-серпень 1941).
Коли ж фронт котився зі Сходу на Захід і перемога союзників над гітлерівцями оприявнилася, довелося виїхати у Німеччину, а 1949 року за океан – до США. Там він був активним діячем Гетьманського руху, заснував і очолював Товариство запорожців імені Петра Болбочана, Урядом УНР (в екзилі) підвищений до рангу полковника.
Його син – теж Петро – народився у 1935 році, був активним членом Пласту (курінь УСП "Лісові Чорти"). На еміграції став на службу американської армії, дослужився до майора, герой В'єтнамської війни: нагороджений двічі орденом Пурпурного Серця, В'єтнамським хрестом хоробрості, медаллю Бронзової зірки зі знаком "V".
На пластовому таборі "Вовча Тропа" в Іст-Четгем юнаки залюбки співали, на мелодію популярного тоді маршу з фільму "Міст на річці Квай", ними самими складені слова. Але про свого вже іншого, тодішнього бунчужного: «...Содоль – він нас провадив, він нас не зрадив, ніколи й ніде!».
Весною 1965 року, якби про ці слова знали вояки 9-ї Піхотної Дивізії військ Південного В'єтнаму, вони напевно заспівали б їх у своїй мові своєму дорадникові, поручникові Петрові Содолеві, який «їх провадив, і їх не зрадив – ніколи й ніде!». Під час дій однієї піхотної сотні цієї дивізії, коли ця сотня опинилася весною 1965 року у засідці переважних сил комуністів у районі Кієн-Ван у дельті ріки Меконґ.
Поручник Содоль, як колись пластунів на "Вовчій Тропі", своїм вмілим проводом і відвагою вивів частину бойової групи з-під вогню ворога, ведучи сам відплатний обстріл. За відвагу і добрий провід поручник Петро Содоль, український пластун "Лісовий Чорт був відзначений наступного дня в'єтнамським генералом Вінґом Локом "Хрестом хоробрости із Золотою Зорею".
Не одному з колишніх юнаків із табору "Вовча Тропа" згадався цими днями їх бунчужний, син сотника Армії УНР Петра Содоля-Зілинського, який ще раз довів, тим разом у вогні бою, що «він провадить їх, що він не зрадить їх – ніколи й ніде». На сьогодні він є видатним дослідником історії УПА і співробітник видавничого комітету "Літопис УПА", експрезидентом видавничої корпорації "Пролог" у Нью-Йорку, а також один із засновників Міжкрайового вишкільного табору "Лісова школа", активно розбудовуючи Пластовий рух у США для української молоді.
