Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, літературу, культуру…
Every time you tell me about the great russian ballet, composers, literature…
Попередження: інформація містить контент, який може шокувати.
Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів. Про десятки, а може й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей. Про 15-16 річних дівчаток з Бородянки, які зазнали страшного насилля кадирівцями. Про тіла п’ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі. Про оце мерзенне «будем тра*ать хохлушек» в перехватах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський балєт.
Кожного разу, коли ви будете мені казати про вєлікіх руських композіторов, я буду вам розказувати історію дівчинки, на очах якої і її маленького брата в маріупольському підвалі не один день помирала їхня мама. А потім з трупом мертвої мами діти були вимушені і далі ховатися в підвалі від обстрілів. Про хлопчика з Гостомеля, на очах якого російські солдати застрелили його батька. А потім хотіли вбити і сина, але той вижив. Про дівчинку, якій вистрілили прямо в обличчя. Про малюка, який тікав з бабусею в човні. Бабуся втопилася. А хлопчика шукають уже майже місяць. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімих вєліких руських композіторов.
Кожного разу, коли ви будете казати мені про вєлікую руськую живопісь, я буду вам розказувати про розстріляних в спину мирних українців в Макарівському районі. А перед тим, як застрелити, орки зав’язували їм руки. Про сотні трупів на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Про братські могили у дворах житлових кварталів. Братські могили мирних мешканців донедавна затишних і безпечних міст. Братські могили. В 21 столітті. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую руськую живопісь.
Кожного разу, коли ви будете мені розказувати про вєлікій рускій тєатр, я буду вам розказувати історію жінки з Броварського району, з будинку якої російські мародери, відступаючи, знімали металочерепицю. Про танки і БТРи «другої армії світу», навантажені по вінця награбованим в українських домівках. Крадені телефони, планшети, телевізори, пральні машинки, килими, прикраси, пляшки з алкоголем, сковорідки, одяг, іграшки, взуття – все, що траплялось на шляху цим виродкам. Про те, як діставшись до Білорусі, вони наввипередки відправляли награбоване своїм родинам в росію. Про те, як торгували краденим на білоруських базарах. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімий вєлікій руський театр.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікоє рускоє кіно, я буду розказувати вам про жорстоко розстріляних коней в конюшнях на Київщині. Про заморених голодом і спрагою тварин зоопарку в Ясногородці. Про спалену після вибуху шкіру оленяти. А тепер максимальне дикунство… Про вбитого і з’їденого російськими окупантами алабая. Так, алабая. Так, собаки. Так, з’їденої. Ось що я вам скажу у відповідь про ганімоє вєлікоє рускоє кіно.
Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру, я буду вам розказувати про десятки перехватів розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами. Розмов, в яких крім на*уя на нах*ї нічого нема. Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках. Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побратими гвалтують хохлушек. І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них лишиться хіба що «прівєт» і «пока». Ось що я вам скажу у відповідь про ганімую вєлікую рускую літєратуру.
Більше нема ніякої вєлікої руської культури, літератури, кіна, живопісі, тєатра і балєта. Є країна виродків, мародерів, ґвалтівників і убивць. Диких людей, яким нема місця в цивілізованому світі!
А багатостраждальні новоспечені руські дисиденти в затишних квартирах Берліна, Лондона, Ларнаки, Мілану, Тбілісі, Астани, Відня та інших тимчасових прихистків, хай ідуть за маршрутом руського корабля, гордо несучи в руках вєлікую рускую культуру!
© Olena Pshenychna
Warning: The information contains content that may shock.
Every time you talk about the great Russian ballet, I will tell you the story of a young teacher from Brovary who was repeatedly raped in front of her parents and then kidnapped by Russian villains. About dozens, maybe hundreds of raped Ukrainian women. Often in front of the eyes of their children. About 15-16-year-old girls from Borodyanka who suffered terrible violence from the Kadyrov’s gang. About the bodies of five raped young girls who were killed and left on the road. About these "we will f**k hohlushek" in interceptions. Here is what I will tell you in response about the persecuted great Russian ballet.
Every time you tell me about great Russian composers, I will tell you the story of a girl in front of who and her little brother in the basement in Mariupol their mother died for several days. And then with the corpse of a dead mother the children were forced to continue to hide in the basement from the shelling. About a boy from Gostomel, in front of whom Russian soldiers shot his father. And then they wanted to kill the son, but he survived. About an eleven year old girl who was shot directly in her face. About a kid who ran away with his grandmother in a boat. Grandma drowned. And the boy has been looking for almost a for month. Here is what I will tell you in response about the persecuted great Russian composers.
Every time you tell me about the great Russian painting, I will tell you about the peaceful Ukrainians shot in the back in the Makariv district. And before they were shoot, the orcs tied their hands. About hundreds of corpses on the streets of Bucha, Irpen, Gostomel. About mass graves in the yards of residential neighborhoods. Until recently, the mass graves of civilians were cozy and safe cities. Mass graves. In the 21st century. Here's what I'll tell you in return about the great Russian painting.
Every time you tell me about the great Russian theater, I will tell you the story of a woman from the Brovary district, from whose house Russian marauders removed and stole metal tiles. About tanks and armored personnel carriers of the "Second Army of the World", loaded to the brim with robbers in Ukrainian homes. Stolen phones, tablets, TVs, washing machines, carpets, jewelry, bottles of alcohol, pans, clothes, toys, shoes, underwear - everything that was seen by these freaks. When they got to Belarus, they sent their loot to Russia by post. About how they sold stolen goods in Belarusian markets. Here is what I will tell you in response about the persecuted great Russian theater.
Every time you tell me about the great Russian cinema, I will tell you about the brutally shot and burnt horses in the stables in Kyiv region. About the animals of the zoo in Yasnogorodka, killed by starving and thirst. About deer skin burned after the explosion. And now the maximum savagery… About the alabai killed and eaten by the Russian occupiers. Yes, alabai. Yes, a dog. Yes, eaten. Here's what I'll tell you in return about the great Russian cinema.
Every time you tell me about the great Russian literature, I will tell you about dozens of interceptions of conversations of Russian soldiers with their mothers and wives. Conversations in which there is nothing but filthy language. Conversations in which wives order them what to steal in Ukrainian homes. Conversations where mothers laugh when their sons tell how their cousins raped “hohlushek”. And if all filthy words are thrown out of these conversations, they will be left with "hello" and "bye". Here is what I will tell you in response to the oppressive great Russian literature.
There is no longer any great Russian culture, literature, cinema, painting, theater and ballet. There is a country of freaks, marauders, rapists and murderers. Wild people who have no place in the civilized world!
And long-suffering new Russian dissidents in the cozy apartments of Berlin, London, Larnaca, Milan, Tbilisi, Astana, Vienna and other temporary shelters, let them follow the route of the Russian ship, proudly carrying in their hands the great Russian culture!
© Olena Pshenychna
