Кожному своє або чий Карабах
Українцям близька позиція азербайджанського народу, але не слід забувати й про історичну спадщину вірмен.
Війна прикра, але безумовна річ. Починається вона з боротьби тлумачень і першість в ній отримує той, хто виявляється сильним у логістиці.
Цю екстремальну форму колективного діалогу людська цивілізація ще не переросла. Подобається нам це чи ні.
Вітчизняний сегмент Facebook вкотре оприявнив розмаїту фауну полоумія і убожества. А стрічка перетворилася на криворуке творіння спитого таксидерміста.
Перепаяні знаннями "мудреці", хвилясті "львовскіє пісатєлі", експерти та знавці-багатоборці розгорнули такі рулони аргументації, що на підставі виведених формул можна у дві секунди виправдати анексію Криму. Не кажучи вже про окупацію частини Східних областей.
Саме тому я не закликаю зневажати вірменський народ. Але визнаю Нагірний Карабах територією Азербайджану.
Абхазію та Осетію визнаю територією Грузії. Чеченську Республіку Ічкерія визнаю незалежним суб'єктом незаконно окупованим московськими виблядками!
Придністров'я визнаю Молдовським. В осетино-інгушському конфлікті співчуваю інгушам. Курильські острови визнаю Японією, а Білорусь без Лукашенка!
І виправдовую все, що спрямовано на остаточне подолання транс-історичного ублюдка на ймення російській імперіалізм.
