Кривавий міст у Заліщиках: злочин НКВС, про який не можна забувати
Пам’ятаймо Заліщики: як радянські кати кидали українців у Дністер разом із вагонами.
На початку липня минає 84 роки з моменту страшної трагедії, що сталася на залізничному мості у Заліщиках. Саме тут у 1941 році солдати радянської армії підірвали та скинули у води Дністра два залізничні вагони, переповнені політичними в’язнями із Західної України — по 50–70 осіб у кожному. Один із цих ешелонів містив арештантів Чортківської в'язниці, інший — Коломийської.
Це були переважно хлопці та дівчата з Буковини, Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини.
Сьогодні про ці жахливі події нагадує одинокий кам’яний хрест на крутих схилах Дністра, поблизу залізничного моста у Заліщиках. На ньому напис:
Щороку жителі міста приходять до нього, щоб відправити панахиду й ушанувати пам’ять безневинно загиблих людей. У цей пам’ятний день до Заліщиків з’їжджаються гості з усієї Західної України — Львівщини, Тернопільщини, Чернівеччини.
За радянських часів стверджували, що міст підірвали німецькі диверсанти, але насправді німці окупували цю територію 14 липня, а трагедія сталася орієнтовно 5–7 липня (точна дата невідома). Саме відступаючі енкаведисти підірвали вагони з політв’язнями на мості, що сполучає Буковину з Галичиною.
Дослідником трагедії, яка трапилася у Заліщиках, є колишній директор Слобідської середньої школи, історик Антон Могилюк. В одній зі своїх праць він наводить спогади очевидця трагедії Ф. С. Бабалюка:
«Жив я тоді в селі Звенячин. Вранці 7 липня 41-го з’явився на цукрозавод, бо там працював. Радянські солдати мінували основні виробничі об’єкти. Про роботу й мови не було, тому я вирішив повернутися додому. На залізничній колії стояли чотири товарні вагони із заґратованими вікнами. Ешелон через міст пропускали, а вагони з людьми стояли. Я вже піднявся на горб, і все було видно як на долоні. Нарешті до паровоза підчепили вагони з людьми, а за ними — ще 6–7 вагонів. Весь ешелон перемістили на довжину моста. Охорона, офіцери, машиніст покинули ешелон і подалися в бік Заліщицької станції. Машиніст чимось обурювався, бо офіцер штовхав його в груди, розмахував револьвером. А приблизно через 10 хвилин страшний вибух підняв вагони з людьми над мостом. Наступної миті вони злетіли у воду. Зверху на них впав паровоз. У цьому місці вода, здавалося, кипіла, бо гарячі котли і пара нагріли її до високої температури. Ті, що перебували у верхній частині води, просто зварилися живцем. Видовище було страшне. Сталося це 7 липня 1941 р. десь о 15 год. Решта вагонів не впали у річку, бо від вибуху зчеплення розірвалося, і вони відкотилися назад, на Кострижівську станцію…»
Береги Дністра тут дуже високі та стрімкі — ніхто не вижив. У молдовському містечку Вадул-луй-Воде у братській могилі поховано людей, тіла яких принесла стрімка течія Дністра. Їхні руки були зв'язані дротом.
Тож пам’ятаймо минуле, щоб трагедії не повторилися в сьогоденні та майбутньому, адже вбивали українців за те, що вони любили рідну землю, шанували мову та звичаї, боролися проти окупаційної більшовицької влади.
Пам’ятаймо, щоб бути сильними!
Такі жахіття неможливо забути,
Весь світ має знати й почути.
Наші серця горе з’їдає,
Душі плачуть, ридають, страждають.
