Операція «Буря» у Львові: як Армія крайова розстрілювала українців
Забута сторінка історії: польські розстріли українців у визволеному Львові.
За два дні у 1944 році поляки замордували у Львові понад 150 українців…
А давайте сьогодні позбудемося одного міфу, який міцно засів у головах багатьох із нас. Згодні?
Отож, почну з простого. На цій світлині ви бачите полковника Армії крайової Владислава Філіпковського, бійці якого наприкінці липня 1944 року без суду і слідства розстріляли у Львові понад півтори сотні українців. Розстріляли лише за те, що вони були українцями.
Щоб зрозуміти, як до цього дійшло, скажу лише кілька слів.
Більшість із нас переконані, що в липні 1944 року Червона армія вибила німецькі війська зі Львова, після чого увійшла до міста і встановила тут — на довгі десятиліття — радянську владу: зі своїми обкомами, райкомами партії, інструкторами та гебешною номенклатурою.
Але якби ви мали час і бажання зазирнути до справжніх документів того часу, то були б несказанно здивовані: усе відбувалося зовсім інакше.
Діло було так. У ніч на 23 липня 1944 року німецька окупаційна адміністрація (включно з гестапо і поліцією) без особливих боїв покинула Львів. І до нашого міста увійшли — ні, не радянські війська, а польські бойовики Армії крайової під командуванням полковника Владислава Філіпковського.
Мета цих озброєних бойовиків була проста: увійти до Львова після відступу німців, захопити владу, відновити польську адміністрацію і демонстративно показати радянському командуванню, що «Львів є знову польським».
(Цей план детально описано в горезвісній антиукраїнській акції «Буря», розробленій у штабі керівника Армії крайової Казімєжа Сосновського.)
На ранок 23 липня 1944 року польські бойовики львівського відділу Філіпковського, які увірвалися до міста, налічували близько трьох тисяч осіб (усього підрозділ мав до семи тисяч). І поляки, і радянські війська мали з німцями лише епізодичні сутички на околицях, без важких боїв. Німці відходили організовано й без значних втрат.
Так тривало до 27 липня, коли Львів остаточно залишили німці. Перші радянські підрозділи, що прибули до міста, разом із польськими бойовиками Армії крайової (які у ті дні почувалися майже «братами») — просто упивалися своєю «перемогою».
І бойовики Армії крайової, і польські мешканці Львова були тоді у стані ейфорії — вони щиро вірили, що Львів відтепер «назавжди залишиться у польській державі». Місто майоріло біло-червоними прапорами, а вулицями спокійно ходили спільні патрулі Армії крайової та радянських військ.
Та саме тут львівські поляки зробили фатальну помилку. Польські бойовики почали проводити облави, обшуки й арешти свідомих українців Львова, маючи на руках заздалегідь підготовлені списки з прізвищами й адресами.
За свідченнями очевидців, у ті липневі дні 1944 року поляки без суду і слідства розстріляли у Львові понад півтори сотні українців — лише за те, що вони насмілилися бути українцями у «їхньому польському Львові».
От би сьогодні провести археологічні розкопки тих братських могил і показати світові звірства, вчинені поляками.)
Як пише сайт «Український погляд»:
«Факт облав та розстрілів українців польськими жовнірами згадується у звіті НКВС про ліквідацію «Делегатури уряду та Армії крайової у Львові». Крім того, лондонський еміграційний уряд визнав цей етап акції «Буря» надзвичайно успішним. Її керівник полковник Філіпковський був підвищений до генерала бригади і нагороджений орденом Virtuti Militari».
Однак пропольська ейфорія у Львові швидко скінчилася.
Це людиноненависницьке свавілля поляків проти українців стало фатальним для бойовиків Армії крайової. Уже наступного дня керівника Філіпковського «запросили» до львівського управління НКВД, де йому пояснили, що Львів відтепер — місто радянської України.
Розмова виявилася результативною: щойно він покинув управління, одразу наказав зняти всі польські прапори, здати зброю й зібрати підрозділи у казармах. Згодом Філіпковський вилетів до Житомира (нібито до штабу Війська Польського), але його там відразу заарештували й заслали до Сибіру.
Наступного дня — 31 липня 1944 року — усю «нову польську адміністрацію Львова», яка готувалася перебрати владу, також «запросили» до штабу ПрикВО. Там усіх — разом із командирами Армії крайової — заарештували, розвезли по львівських тюрмах і протягом кількох днів засудили до 10–20 років в’язниці.
Отак безславно і повним пшиком закінчилася остання в історії спроба поляків «вернути» собі наш український Львів.
