Леонід Пантьолкін як ікона сучасних оборотнів в погонах

Гроза буржуїв, який підставив чекістів: як бандит Льонька Пантелєєв тікав від колишніх товаришів по службі та зрештою втратив голову.

13 лютого 1923 року в Петрограді співробітники ГПУ ліквідували небезпечного грабіжника Леоніда Пантьолкіна (він же Льонька Пантелєєв, він же Льонька Фартовий, він же петроградський Робін Гуд), якого й сьогодні вважають одним із символів кримінального світу молодої радянської держави.

Історії боротьби правоохоронних органів із Пантелєєвим була присвячена окрема серія кіноепопеї про радянську міліцію «Народжена революцією». Втім, уважний глядач міг помітити, що в історії грабіжника (ймовірно, з політичних міркувань) замовчувалося його минуле — служба в ЧК.

Майбутній бандит Пантелєєв на початку 1920-х років справді був співробітником Петроградської ЧК, брав участь у складі частин ЧОН у придушенні селянських повстань на території України в 1920—1922 роках. Однак колеги чекіста відзначали його нестриманість (тоді це називали «лівим ухилом» і «анархістськими замашками»).

Таких, як Пантелєєв, було чимало. Країна пожинала плоди вимушеного запровадження Нової економічної політики. Молоді співробітники, які брали участь в облавах, щодня спостерігали, як зростає соціальне розшарування, як приватна торгівля й підприємництво швидко виводять угору далеко не найприємніших осіб.

Фразу, яку міг кинути й сам Пантелєєв, у «Народженій революцією» промовляє один із чекістів (товариш Макаров): він пропонує «ставити до стінки всіх контриків і бандюг». Проте старший за званням пояснює йому, що «на цих ваших витівках далеко не заїдеш», і нагадує про суд, який визначає міру покарання.

Згідно з архівною довідкою ОГПУ, Пантелєєва звільнили з органів у січні 1922 року «у зв’язку зі скороченням штатів». Утім, за свідченнями колишніх колег, його могли звільнити й за привласнення майна під час обшуків. Хай там як, після звільнення ображений на владу й оточення «чекіст» збирає навколо себе таких самих, як він, і вирішує діяти по-своєму.

До банди входять:

• Леонід Басс — товариш Пантелєєва по службі в Псковській ВЧК;
• колишній у роки громадянської війни комісар батальйону Варшулевич;
• член РКП(б) Гавриков;
• а також професійні кримінальники — Олександр Рейнтоп на прізвисько «Сашка-пан» і Михайло Лисенков («Мишко-Корявий»).

Разом вони вирішують займатися розбоями, які не лише ретельно плануються, а й, як правило, здійснюються просто під носом у колишніх колег.

Попри зухвалість, 4 вересня 1922 року Пантелєєва вдається затримати.

Під час перестрілки гине начальник 3-го відділення Петроградської міліції Павло Барзай, який пів року полював на банду. У листопаді 1922 року Льоньку засуджують до смертної кари й ув’язнюють у «Хрестах», але 11 листопада його разом зі спільниками випускає з тюрми підкуплений наглядач (цей епізод також відображено у фільмі Григорія Кохана, однак там наглядача не підкуповують — він сам вирішує відпустити нальотчика, бо є есером і ненавидить більшовиків).

Якщо до втечі за Льонькою Пантелєєвим полював лише петроградський карний розшук, то після цього до операції із затримання долучається ГПУ. Водночас змінюється й почерк грабіжника: він дедалі частіше вбиває своїх жертв. Після нетривалого ув’язнення банда Пантелєєва встигла здійснити двадцять вуличних пограбувань, п’ятнадцять збройних нальотів і десять убивств.

Однак Пантелєєва підвів розгульний спосіб життя та любов до гульбищ. Святкуючи черговий наліт у ресторані «Додон» у грудні 1922 року, він потрапляє в засідку. Там банду позбавили двох спільників (Гаврикова заарештували, а Варшулевича застрелили), проте сам Льонька, хоч і поранений у плече, зумів утекти.

Невдача сильно його озлобила. Крім того, чекісти затримали навідниць бандита — повій, які за щедрі подарунки допомагали злочинцям. Коло поступово звужувалося, а Пантелєєв дедалі більше скидався на загнаного в кут пораненого звіра.

У ніч на 13 лютого 1923 року Пантелєєв разом зі своїм напарником Лисенковим («Мишко-Корявий») завалилися до квартири повії Міцкевич (Можайська вулиця, буд. 38, кв. 21). Там їх і накрив загін чекістів під керівництвом вісімнадцятирічного Івана Буська. Двома пострілами Іван поставив крапку в справі Пантелєєва: одна з куль влучила в голову.

Здавалося б, кінець кримінальній легенді, і Петроград може спати спокійно. Але ні. Під «брендом» Льоньки Пантелєєва почали діяти ще кілька банд. Вони були менш умілі, але містом поповзли чутки, що нальотчик знову вижив.

Через це влада пішла на несподіваний крок — понівечене тіло бандита виставили для загального огляду в морзі Обухівської лікарні, де його побачили тисячі людей. А згодом голову відтяли від тіла й виставили у вітрині магазину на Невському проспекті. Пізніше її передали до Музею криміналістики, а нині вона зберігається в одній із лабораторій юридичного факультету Санкт-Петербурзького державного університету.