Мелані Лоран: від «Безславних виродків» до власного кіно
Визнання на батьківщині, співпраця з Тарантіно й Вільневом та власні постановки — головні віхи кар’єри французької акторки.
Мелані Лоран — французька акторка, режисерка та сценаристка, яку широкий загал знає насамперед завдяки «Безславним виродкам» Квентіна Тарантіно. У стрічці 2009 року вона зіграла Шошанну Дрейфус — молоду єврейку, яка пережила вбивство своєї родини нацистами. Історія її героїні стала однією з центральних сюжетних ліній фільму, а сама роль відкрила Лоран шлях до значно ширшої міжнародної аудиторії.
Втім, визнання у французькому кіно прийшло до неї ще до співпраці з Тарантіно. У 2007 році Лоран отримала премію «Сезар» у категорії «Найперспективніша акторка» за роль у драмі Філіппа Льоре «Не хвилюйся, зі мною все гаразд» — Je vais bien, ne t’en fais pas. Тож на момент появи в «Безславних виродках» вона вже мала важливу професійну відзнаку на батьківщині.
Її фільмографія поєднує європейське авторське кіно та масштабні міжнародні проєкти. Лоран знімалася у психологічному трилері «Ворог» Дені Вільнева, кримінальному фільмі «Ілюзія обману» Луї Летер’є, драмі «Вічність» Чан Ань Хунга та бойовику «Шестеро поза законом» Майкла Бея. Серед її робіт є й «І моє серце завмерло» Жака Одіара. Уже цей перелік показує, наскільки різні режисерські підходи та жанри трапляються в її кар’єрі.
Окремої уваги заслуговує фантастичний трилер «Кисень» Александра Ажа. Героїня Лоран прокидається у кріогенній капсулі, не пам’ятає, хто вона і як там опинилася, а запас повітря невпинно зменшується. Спроба врятуватися перетворюється водночас на пошук власної особистості. Така зав’язка висуває особливі вимоги до виконавиці головної ролі: страх, розгубленість і надію потрібно передавати в умовах майже повної фізичної ізоляції.
Зовсім інший настрій має трагікомедія Майка Міллса «Початківці», де її партнерами стали Юен Макґреґор та Крістофер Пламмер. Лоран зіграла Анну, знайомство з якою дає головному героєві можливість почати нові стосунки після смерті батька. Тут увага зосереджена на близькості, переживанні втрати та готовності впустити іншу людину у власне життя. Поруч із трилерами й бойовиками ця робота додає до її фільмографії камерну історію про кохання.
Ще одна її драматична робота — «Син» Крістіана Каріона, де Лоран знялася разом із Ґійомом Кане. У центрі сюжету — зникнення семирічної дитини та відчайдушні пошуки, до яких долучається її батько. Родинна драма тут розгортається за законами трилера: особиста трагедія змушує персонажів діяти в умовах страху й невизначеності.
Водночас Лоран послідовно розвиває режисерську кар’єру. Її повнометражний дебют відбувся 2011 року, а вже 2014-го драму «Дихай» — Respire — представили на «Тижні критики» в Каннах. У цій історії про двох школярок вона звернулася до підліткової дружби, захоплення іншою людиною та складних взаємин у віці, коли почуття переживаються особливо гостро.
До її режисерських робіт належить і «Галвестон» із Беном Фостером та Ель Феннінґ. У кримінальному трилері 2018 року двоє втікачів намагаються врятуватися від переслідувачів і дістатися техаського Галвестона. Цей фільм варто згадувати саме як постановку Лоран: тут вона працює з акторськими характерами, напругою та історією втечі вже по інший бік камери.
