Ми всі живемо у світі симулякрів
Так казав французький філософ, культуролог і соціолог Жан Бодріяр. Він прагнув відкрити людям очі на «нереальність того, що відбувається».
Ну, от скажімо, праця більше не є продуктивною, вона несе соціальну функцію — бо «всі мають бути при справі». Представницькі органи влади вже нікого не представляють і не «база визначає надбудову», а навпаки.
За Бодріяром, ми втратили зв'язок з реальністю та увійшли в епоху гіперреальності. Відтепер картинка є важливішою за сам зміст, етикетка важливіша за саму річ, а зв'язок між предметами, явищами та знаками давно порушений.
Виникла така система, законом і метою якої стало виробництво та надвиробництво лише одних слів та знаків. І у цій системі «інформація пожирає свій власний контент» — знищує комунікації та соціальне.
Замість того, щоби створювати справжні комунікації, інформація їх інсценізує, творячи «ілюзії спілкування та розуміння»: теле- та мережеву інтерактивність, агресивні хибні комунікації (реклама, спам), словесний шантаж («це стосується саме вас»)...
Але розкладається не тільки комунікація, а й сенси. Адже знання, які не допомагають створювати нічого реального чи матеріального — не приносять жодної користі.
Споживаючи сьогодні величезні обсяги інформації, ми знаємо та розуміємо все менше й менше. А те, про що ми дізнаємося, як виявляється нам не потрібне і не корисно.
Ми все менше по-справжньому спілкуємось і при цьому впевнені у зворотному — у надмірному знанні та спілкуванні. До речі наостанок, за концепцію фільму «Матриця» ми повинні подякувати саме Бодріяру, хоча він був переконаний, що його ідеї спотворили.
