Ми є народ, якого правди сила ніким звойована ще не була

Народ — це не аморфна маса співгромадян, яких поєднує лише колір паспорта, який видали у зв'язку зі статевим дозріванням. Згідно із класичним визначенням Корнелія Публія Цицерона, народ це спільність людей, яких єднають спільні інтереси та злагода у питаннях права.

Власне, звідси й народжується Республіка, тобто «загальна справа народу». Для нього та його послідовників найважливішою цінністю є вільне політичне співтовариство, яке дбає про спільну справу (res publica) і захищає від посягань як зовнішніх ворогів, так і внутрішніх тиранів свої приватні справи (res privata).

Ось, саме для цього необхідні спільний інтерес (загальне уявлення про доброчесне життя та колективне благо) та згоду у питаннях права (єдність підходів до справедливого вирішення спорів та політичних інститутів). Усе те, що матеріалізувалося в образі депутата, поліцая, податківця чи чиновника не тотожне суспільству.

Маю на увазі, що це лише одна з його можливих проєкцій на політичну сферу. Людській історії відомі й інші форми соціально-політичної організації, яка остаточно склалася лише десь наприкінці XVIII століття.

Що потрібно аби скоротити відчуження влади від людей та сформувати уявлення про культуру громадянської відповідальності? Як відомо, будь-яке одужання починається з усвідомлення своєї хвороби:

1. Саме тип мислення визначає політичну практику; (тому потрібно позбавитися марксистської парадигми: Маркс помилявся — не «буття визначає свідомість», а мав слушність його учитель Геґель — «буття визначається свідомістю»).
2. Протистояти нав'язаній стандартизації мислення — виховувати покоління людей, які вільно мислять, а без цього найпродуманіші плани, найдосконаліші закони не змінять реальний стан речей; (усе залежить від носіїв тих чи інших уявлень).
3. Всі ключові ідеї вже були проговорені ще з часів античності, тож необхідне «виправлення імен», необхідний пошук нових політичних форм та альтернативних форм людського спілкування.

Жодних ілюзій, карго-культів, популізму, чарівного перетворення людської природи, жодної утопії, жодного земного раю. Просто потрібно, в першу чергу, чесно поглянути на стан речей і на себе, спробувати повернути істинний сенс слів і понять.

Запитати себе, хто ми, звідки, куди ми йдемо? Знайти своїх і питання французького філософа Руссо як і раніше (якщо не більше), актуальне й по нині: «Як же так виходить, що людина народжується вільною, але скрізь вона в кайданах?».