Формуймо свій національний наратив, позбуваймося чужинських міфів
Минуле неможливо змінити, але образ піддається перероблюванню. Його контури задаються потребами сьогодення, майбутнє ж невизначене.
Поговоримо про соціокультурні аспекти історичної пам'яті, але спершу звернімося до теорії. Перш за се, до поглядів французького філософа та соціолога Моріса Альбвакса (1877-1945) — учня філософа-інтуїтивіста Анрі Берґсона та засновника французької соціологічної школи, одного із представників позитивізму Еміля Дюркгейма.
Саме він ввів у науковий обіг поняття «колективна пам'ять», а також висунув та обґрунтував тезу про колективну пам'ять як засіб самоідентифікації різних спільнот людей. На жаль, у теперішній вітчизняній науці практично не розкрита тема зв'язку образу минулого із проєктами майбутнього.
Стисло щодо його концепції: Альбвакс виходить із того, що індивіду доступні два види пам'яті — індивідуальна та колективна. Пам'ять, як відображення людською свідомістю того, що було в минулому досвіді, шляхом запам'ятовування, відтворення та впізнавання, перетворюється на соціокультурне явище, коли фокусує увагу на колективному чи нормативному аспектах.
Тому дослідник запропонував спогади спільної історії розглядати, як суспільний феномен, необхідний в соціальній практиці для виживання суспільства. Саме колективна пам'ять є, на його думку, запорукою ідентичності суспільства!
Пам'ять не є сумою спогадів окремих людей, а певним колективним витвором, який розвивається під впливом сім'ї, релігії та соціальної групи через мовні структури, повсякденні життєві практики та громадські інститути. Відповідно зміст пам'яті (що потрібно пам'ятати, а що ні) визначається завданнями сьогодення, які стоять перед етносом, народом, нацією...
У зв'язку із цим, історична пам'ять — це не просто одне з джерел інформації про минуле, а й засіб самоідентифікації індивіда чи будь-якої соціальної групи. Так само як без індивідуальної пам'яті немає особистості, так і без колективної (історичної пам'яті) немає нації, але що ж дає історична пам'ять на формування національної ідентичності?
- Знання витоків тієї чи іншої нації чи держави.
- Формування образу «Іншого» (самоідентифікація вимагає протиставлення своєї нації сусіднім).
- Відбуваються пошуки міфів та символів, здатних згуртувати націю, поєднуючи різні міфи у загальну тканину національного наративу, тим самим закладаючи основу тієї чи іншої концепції національної ідентичності.
Таким чином образ минулого стає проявленням сьогоднішніх цінностей. Зрозуміло, що минуле неможливо змінити, але його образ піддається переробці, контури якого задаються потребами сьогодення.
Це можна проілюструвати аналогіями з індивідуальною пам'яттю — ну, щоби зробити навіть якусь найпростішу дію «тут і зараз», ми маємо актуалізувати більший чи менший шар власної пам'яті. Крім того, історична пам'ять має ще одну функцію.
Яку, спитаєте ви. Відповімо: це трансляція історичного досвіду іншим поколінням, а її зміст залежить не тільки від завдань сьогодення, але й проєктів майбутнього (власне, потенційних перспектив).
