Миргород може стати містом сонячних годинників
Людмила Стельмах (Кучеренко),
президент Полтавського обласного медіа-клубу.
Спеціально для «Останнього Бастіону»
В останні роки довелося побувати на багатьох різних фестивалях, у тому числі й ковальської майстерності. Але перебуваючи на ІІІ Українському ковальському фестивалі ножових майстрів, що нещодавно відбувся в Миргороді, ловила себе на думці, що тут якась особлива, радісно-оптимістична, навіть драйвова атмосфера.
З іншого боку, всілякі розважальні заходи в Україні здебільшого зрежисовані так, ніби немає страшної російсько-української війни, яка забрала майже 10000 життів синів і доньок України і щодня, мов ненаситний Молох, збирає нові й нові криваві жертви.
Свято ж у Миргороді має велике патріотичне підгрунтя. Це – фестиваль імені коваля з села Трудолюб Петра Федоряки. У квітні 2014 року він пішов на Схід добровольцем. Старший лейтенант 25-ї ОМБр загинув у липні того ж року, назавжди залишившись 50-річним.
- Коли він повернувся з першого рейду, - пригадує вдова героя Валентина Федоряка, - то вже тоді стверджував, що ця війна надовго: будемо схожі на Ізраїль і Палестину, хоч ще не було Іловайського котла. Перед другим рейдом і в мене, і в нього було тривожне передчуття біди. Але втримати його не можна було. «Хто, якщо не я, - казав чоловік. – Я не можу зрадити своїх побратимів. Бо це наша війна, дорослих чоловіків. Це не правильно, коли гинуть хлопці, котрі ще не стали батьками. Молоді не винні, що ми не виховали їх патріотами, в тому, що ми надто довго не могли «розлучитися» з Радянським Союзом…»
Під час урочистого відкриття свята були вшановані всі шестеро представників ковальського цеху, які полягли, захищаючи Батьківщину, щоб у мирних містах і селах ми могли насолоджуватися кожною миттю життя. Це - Андрій Дрьомін (Тернопільщина), Дмитро Назаренко (Кременчук), Андрій Козюбчик (Кривий Ріг), Сергій Рибченко (Нікополь) та Григорій Матяш (Київ).
На жаль, як зазначила Валентина Федоряка, під час процесу декомунізації односельці чомусь не погодилися перейменувати одну з вулиць іменем Учителя, Майстра і Патріота Петра Федоряки. Хоча всі, з ким довелося розмовляти, відзначали непересічніть особистості Петра Вікторовича.
Він викладав математику та інформатику, й спочатку ковальство було його хобі, бо наприкінці 90-х важко було вижити на мізерну вчительську зарплату. Потім це стало його професією. Але все, чим би він не займався, він робив не просто на «п’ятірку», а на «5+». Він вражав оточуючих широтою розуму й душі, мудрістю, далекоглядністю. «Дуже світла безкорислива й добра людина» - казали про нього. Він показував, як потрібно жити – красиво, сміливо, широко, з позитивізмом. І він усім показав, як потрібно помирати – з Україною в серці і з думкою про родину, бо був прекрасним батьком двох дітей і дідусем трьох онуків.
- Він був талановитим учителем – і в школі, й у кузні, - розповідає його учень Роман Марюта, - щедро ділився набутими знаннями. Причому з художньої ковки перейшов на виготовлення холодної зброї. Японські мечі, клинки, списи – катана, танто, вакідзасі, ярі та ін. з дамаської сталі – це «вищий пілотаж» зброярства у світі. Петро Федоряка його опанував. Причому ніхто йому майстер-класів не давав, до всього самотужки доходив - методом проб і помилок. Їздив по музеях, діставав книжки, бо Інтернету тоді ще не було.
Ось чому рішення ковальської спільноти було одностайним: фестиваль має носити ім’я Петра Федоряки. Мабуть, такою й має бути справжня «корпоративна солідарність», попри те, що останнім часом це поняття втратило первинний зміст і майже завжди вживається як синонім кругової поруки.
Разом з однодумцями П.Федоряка не один рік виношував ідею проведення фестивалю ножових майстрів. Їздив по фестивалях в Україні й за кордон, придивлявся. Організував щорічний червневий ковальський фестиваль у рідному селі Трудолюб.
На ньому початківці під орудою досвідчених майстрів виготовляли ножі. І це була мета творчого ремісничого змагання: популяризувати ковальство як справжню чоловічу професію; залучати молодь, показати, які мистецькі й прикладні речі можна робити руками, і що цим можна заробляти на життя. Журі сільського фестивалю визначало три кращі роботи. Коли почали проводити фестиваль у Миргороді, ці три ножі-переможці з Трудолюба продаються на аукціоні наприкінці заходу.
Цього року у фестивалі взяло участь близько 30 учасників з різних міст України.
Лунає веселий передзвін молотів і молотків, жарти ковалів, концерт майстрів художньої самодіяльності. У програмі свята – заходи на всі смаки й уподобання.
Навряд чи деінде можна побачити в одному місці таку кількість колюче-ріжучих предметів, як тут. Від кухонних ножів вартістю від півтори сотні гривень, які хвацько розкуповували господині, – до колекційних з дамаської сталі за кілька тисяч гривень.
Тут можна подивитися, як у давнину у горні виплавляли залізо, побачити відтворений стародавній обряд «кування весілля», повправлятися у метанні ножів, сокир та стрільбі з лука, стати свідком лицарських поєдинків на шаблях.
Ну і звісно, споглядати всі етапи виготовлення холодної зброї. Є й дитяча кузня – для наймолодших гостей.
А ще тут у великій кількості виковували скоби для колод для бліндажів на фронті. Відлуння війни доходить у кожну кузню…
- Такий «вузько спеціалізований» фестиваль ножових майстрів поки що в Україні єдиний. А його родзинка, - зауважує генеральний спонсор заходу, голова ГО «Місто майстрів» й один з керівників фірми «Агротехгарантія» Дмитро Горячкін, - традиційне виготовлення сонячного годинника. Це – колективна робота багатьох ковалів, корисна й оригінальна річ. Цього разу ми подаруємо Миргороду третій годинник. Перший стоїть на центральній площі курортного міста, другий – на території самого курорту. Є ідея з часом створити цілу алею сонячних годинників. Можливо, згодом Миргород отримає другу назву – місто сонячних годинників.
Меценат Д. Горячкін зізнається, що хоч сам – киянин, але дуже любить Миргород, де вже багато років працює в аграрній галузі. А ще йому приємніше робити подарунки, ніж їх отримувати: «Я дарую цей фестиваль – і відвідувачам, і ковалям».
А з ентузіазмом і відповідальністю він взявся за організацію фестивалю тому, що був багаторічним особистим другом Петра Федоряки: Дмитро Володимирович колекціонує холодну зброю, а майстер виготовляв найкращі її зразки…
Цього року фестиваль відвідало п’ять тисяч осіб. Дмитро Горячкін каже, що прагне, аби фестиваль ножових майстрів надалі став міжнародним і його відвідувало ще більше гостей.
До речі, голова Полтавської облдержадміністрації Валерій Головко пообіцяв, що з 2017 року фестиваль у Миргороді включать до програми обласних культурно-мистецьких свят.
